Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Покійник «по-флотському», Наталія Михайлівна Лапікура 📚 - Українською

Читати книгу - "Покійник «по-флотському», Наталія Михайлівна Лапікура"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покійник «по-флотському»" автора Наталія Михайлівна Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 24
Перейти на сторінку:
образу Печоріна в романі Лєрмонтова»… Ми що, письменники, романи пишемо? У нас замість художньої літератури з її «образами» чорна пиятика, кров, брудна білизна, страх і лицемірство. Одне слово — дійсність.

Пам'ятаю, коли ще на карний розшук усю кримінальну дурню валили, прихопили ми за агентурною наводкою підпільне фотоательє. Клепали хлопці порнографію. Ну, у нас цей товар як робиться? Привозить хто-небудь із-за кордону контрабандою відповідний журнал або колоду карт. Народні умільці, переважно з числа глухонімих, це діло копіюють, розмножують і поширюють. Як правило, на залізничному транспорті. Але з нашим ательє ситуація була нестандартна, бо тут не імпортну продукцію тиражували, а робили оригінальні зйомки з місцевими непрофесійними натурницями і натурниками. Та й це ще не дивина. Траплялось подібне в міліцейській практиці. Оригінальність полягала в тому, що весь цей товар виготовлявся не для масового продажу, а для індивідуального замовника. Серйозний такий мужчина, перекладач з кіностудії, квартира на площі Перемоги, дружина — в Академії Наук докторську добиває, пасербиця середню школу закінчує. На допиті забив нам баки, що це у нього комплекс такий, загалом нешкідливий. Бо якщо, розумієте, він оту порнографію тихцем розглядає для поліпшення інтимного життя, то нікому не завдає такої шкоди, як деякі, хто отією гидотою, що на знімках, у натуральному вигляді займається. І таки переконав би нас, якби мудрий Старий не домігся від начальства ордеру на обшук. Краще, каже, ми все самі вилучимо, бо може якесь фото за сервант впало. Знайде хтось сторонній — знову будуть проблеми. Проблеми виникли, і то швидше, ніж гадалося. Бо знайшли ми документальні докази, включно зі знімками, що оцей поліглот розбестив свою пасербицю і жив з нею з її тринадцяти років. Спливло все, як колгоспний гній у повінь. І що? Дали йому, незручно згадувати, мов тій базарній перекупці. Пішов під суд лише за виготовлення порнографії, бо по тим серйозним статтям, де мінімум вісім років світило, потрібна заява батьків або опікунів неповнолітньої потерпілої. А нам матір дівчинки замість заяви дві дулі під носа скрутила:

— Ось вам моя заява! Мало того, що мою дочку зґвалтовано і розбещено, так хоч без свідків і за зачиненими дверима. А тепер ви хочете, щоб дитина усе це ще раз на суді пережила? Дзуськи!

— То може, ви свого кобеляку і після відсидки з розкритими обіймами приймете? Щоб сусіди чогось поганого не подумали? — це вже Старий не витримав. А ця без п'яти хвилин доктор мистецтвознавства Старого в фарбу увігнала одним махом.

Каже:

— А то не ваше собаче діло, кого мені приймати і в якій позі.

Єдине, що ми змогли, — стукнути в «зону», аби там цього жванчика «кодло» опустило, як належить.

Від автора: Перекладач-маніяк через дев'ять місяців вийшов на волю по амністії, Переїхав до Одеси, де продовжував працювати за фахом. Олексу Сироту він пережив. Ледь не забув: він почав писати вірші і видав кілька збірок там-таки, в Одесі. Редакційна передмова викликала нервову гикавку у втаємничених: «Автор давно і плідно працює над темою комуністичного виховання підростаючого покоління на прикладах високої моралі і традицій радянської сім'ї».

Олекса Сирота:

Віднайдену форму дружині прапорщика, звичайно, показали. Вона засвідчила, що саме у ній чоловік пішов на службу. Документи й гаманець він завжди брав з собою і клав до внутрішньої кишені кітеля. Коли згорток витягли з води, їх там не було. Експерти не виявили на одязі жодних слідів крові, ножа чи кулі. Нічого, що свідчило б про насильницьку смерть власника.

Уявити, що прапорщик втопив свій мундир з принципових міркувань і блукає десь зараз світом у сімейних трусах і майці, було важко. Бо хоча людське божевілля і знає таку форму, як патологічна нехіть до одягу, у двомільйонному Києві голий вояка давно б уже втрапив комусь на очі. З усього випливала неприємна версія: комусь терміново знадобилися військова форма і документи. А після використання мундир втопили, військовий квиток знищили.

За той час, що минув, у Києві, та й по всій республіці, ніяких злочинів, де б фігурувала людина у формі прапорщика або з його документами, не зафіксували. Перевірили Жуляни і Бориспіль — ніхто не брав квиток на прізвище людини, яку ми шукали. Щоправда, були ще військові каси на вокзалі, де частину квитків продавали за готівку — під документ. Але хто їх пам'ятає, точніше, хто до них придивляється — до людей, які стоять у черзі? Це ж вам не станція Березань. У нас по Києву-Пасажирському влітку одних тільки додаткових поїздів півсотні.

Що нам залишалося? Розробляти версію, що десь по світу бродить людина, схожа на прапорщика, тільки вже в цивільному, з його документами. Або він сам, теж у цивільному, і з власними документами. І ми почали з того, що мали зробити військові через три доби після таємничого зникнення: розіслали по всьому Союзу «об'єктивки» з детальним описом прапорщика і його фотографії з особової справи та сімейного альбому.

І злочинці, і міліція мають свої стереотипи мислення. Міліція вважає, що санаторно-курортні зони — то улюблене місце для схованки всіх підозрілих типів. А злочинці, які це добре знають, все одно вважають за краще зашитися поміж сотень і тисяч людей, які щільною масою лежать влітку вздовж Чорноморського та Балтійського берегів. Чому вони так роблять? Бо не дурні. І знають, що крім санаторію і турбази, де твою «ксіву» обов'язково зареєструють, є ще тьотя Сара, Маня, Катя, одноногий Петрович, Сидорович без пальців на лівій руці чи такий собі Місак Корян, які за червінця Алі-Бабу і сорок розбійників у приміщенні райвідділу міліції так поселять, що сама міліція і не здогадається.

Але я знав, що ця версія, як кажуть гравці в доміно, класичне «дубль-пусто». Бо в цей період по всьому Радянському Союзу не скоїлося такого злочину, для прикриття якого конче необхідно було вбити дебелого прапорщика зі спортивної роти виключно задля його документів. І не просто вбити, а так, щоб жодного сліду не залишилося на одязі. Кажеш, задушити? Руками чи зашморгом? Так от, щоб ти більше не ставив мені дурних запитань: у момент асфіксії спрацьовують рефлекторно певні фізіологічні функції організму, залишаючи на одязі недвозначні сліди. На брюках прапорщика нічого

1 ... 6 7 8 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покійник «по-флотському», Наталія Михайлівна Лапікура», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Покійник «по-флотському», Наталія Михайлівна Лапікура» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Покійник «по-флотському», Наталія Михайлівна Лапікура"