Читати книгу - "Остання роль, Едуард Ісаакович Ростовцев"

Валерія Назарова тоді з ними не було. Коло Світлани того вечора упадав її знайомий, французький кінорежисер Клод Руже. Клод приїхав до Радянського Союзу знімати фільм про народну творчість, деякий час жив у Києві, бував на кіностудії, де й познайомився із Світланою. До Сосновського він теж прибув у своїх кіносправах. Дуже цікавий чоловік, непогано розмовляє по-російському. Світлана була з ним чемна, але тримала, так би мовити, на відстані. Це теж свого роду мистецтво, яким володіють далеко не всі дівчата. А Світлана володіла. Був, наприклад, такий випадок. Через кілька місяців Наталя поїхала в Київ — повезла маму до відомого професора. Зустрілась із Світланою, а потім разом, якось увечері, і з Клодом та його дружиною. З ними був іще один француз, Гастон — низенький, товстий, лисий, з колючим поглядом. Якийсь мистецтвознавець чи торговець картинами. Мабуть, торговець, бо до всього й до всіх прицінювався. Цьому Гастонові дуже сподобалась Світлана, і вона була з ним люб'язна, згодилась навіть, щоб він провів її додому, тільки потягла з собою і Наталю. Француз мало не лопнув з досади. Відкликав Наталю, запропонував гроші, аби тільки вона залишила їх удвох. Наталя обурилась, відштовхнула його руку, і гроші полетіли на тротуар. А Світлана тільки сміялася. Певно, збоку це й справді було смішно.

З Назаровим у Світлани були інші відносини, і вона не приховувала цього. Якось навіть призналася Наталі, що про кращого, ніж він, чоловіка і не мріє. Тільки Валерій не хотів, щоб вона знімалася в кіно. Вважав, що у неї для цього мало таланту і вона тільки морочить голову і собі й людям. Валерій помилявся. Звісно, спочатку Світлані не давали великих ролей, їй ніяк було показати себе. А от в останньому фільмі, де вона знімалася, роль у неї хоч і не головна, проте помітна, і Світлана зіграла її чудово. Наталя бачила уривки з цього фільму ще весною, на кіностудії, коли була в Києві, а тепер він уже вийшов на екрани. В їхньому місті демонструватиметься з наступного понеділка, а в неділю буде перегляд. Едик і Микола — Надин чоловік — запросили й Наталю на цей перегляд, тільки вона не піде, бо розреветься при всіх. Це ж просто жахливо, коли близької людини вже немає в живих, а ти бачиш її на екрані, повною життя, енергії.

Справді, вона вважала Світлану близькою, дорогою людиною. Адже Світлана так багато зробила для неї. Взяти хоча б оту поїздку з мамою в Київ, до уславленого хірурга. До нього нелегко потрапити на прийом, а Світлана допомогла, усе владнала — маму поклали в лікарню, зробили операцію, тепер їй значно краще: піднімається, сідає, пробує навіть ходити на милицях, а до того й повернутися сама не могла. А як скрутно було їм тоді з грішми — адже Наталя взяла відпустку за свій рахунок, понад місяць була в Києві, жила в готелі. Світлана н тут допомогла. Спочатку позичила їй грошей, а потім знайшла роботу, так що Наталя незабаром і борг повернула, і навіть дещо купила собі та мамі.

— Що за робота? Бачите, це… — Наталя затнулась, а потім твердо мовила: — Одному скульпторові потрібна була натурниця. Тільки не подумайте чогось поганого. Той скульптор — гарний чоловік, чимось схожий, на лікаря. Та перші дні я все одно соромилась…

Наталя ледь зніяковіла, опустила очі.

— А що ви можете сказати про Валерія Назарова? — Женя перевів розмову на інше.

— Не знаю… — зітхнула дівчина. — Коли я почула — не повірила. Він завжди був такий добрий. Але одного разу до мене в готель прийшла Світлана, розплакалася, сказала, що приїхав Валерій, приревнував її до когось там, і вони посварились. Просила, щоб я поговорила з ним.

— Коли це було?

— У квітні. А якого числа — не пам'ятаю.

— Ви помирили їх?

— Тоді — ні. Але згодом, коли Світлана приїжджала сюди на сесію, вони помирились. Так принаймні казала сама Світлана. Сьогодні сказала, а вже на другий день я прийшла — вона тоді у Наді зупинилась — і очам своїм не повірила. Світлана десь узнала, нібито у Валерія є інша дівчина, і не знаходила собі місця. Не просто переживала — шаленіла. Доти я ніколи її такою не бачила. Гасала по квартирі мов несамовита, кричала, жбурляла, що попадало під руку. Потім знайшла в Миколиному столі сигарети, почала курити — одну, другу… Добре, що нагодився Едик — нагримав на неї, відібрав сигарети. А тоді приїхав Валерій своєю машиною, запросив нас на озеро, сказав, що будуть шашлики. Світлана забрала його в другу кімнату, вони довго про щось там гучно говорили, видно, з'ясовували стосунки. По дорозі на озеро вона напоказ лащилася до Едика, а Валерієві казала всякі пакості. Не розумію, як так можна! Тим більше, що перед тим призналася мені, буцімто до неї залицяється ще один чоловік. Я була страшенно здивована і прямо сказала про це Світлані. Вона спочатку викручувалась, а потім розсердилась і кинула, що я нічого не тямлю в житті, що коли хочеш чогось досягнути, то не треба ні перед чим зупинятися.

— Йшлося про відносини з чоловіком, з яким вона зустрічалася в Києві?

— Так, — потвердила Наталя. — Це до нього весною приревнував її Валерій. — І ніяково додала: — Не хочу називати його, він кінорежисер, одружений, у нього можуть бути неприємності, особливо тепер, коли таке сталося… Будь ласка, не наполягайте…

— Я не наполягаю, — заспокоїв її Глушицький, подумавши, що встановити особу кінорежисера буде нескладно.

Білякевича у відділі Женя не застав. Не встиг обміркувати, що і як написати в рапорті, коли прийшли капітан Ляшенко і Галина Юрко, почали розпитувати.

— Ну, як тебе приймала красуня з кабаре?

— Утримався перед спокусою?

— Перестаньте, — насупився Женя. — Наталя гарна, порядна дівчина.

Він розповів товаришам про свою розмову з Літинською.

— Думаєш, вона виклала все, що знає? — висловив сумнів Ляшенко.

— Думаю, все.

— Якому скульптору вона позувала? — запитала Галина.

— Хочеш запропонувати