Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Я обираю бути твоєю, Ольга Островська 📚 - Українською

Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я обираю бути твоєю" автора Ольга Островська. Жанр книги: 💙 Еротика / 💙 Еротичне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 110
Перейти на сторінку:
1.2

Малину я не знайшла. Зате знайшла лохину. Як побачила, так і слинки потекли. Купила собі цілу склянку і смакувала по ягідці всю дорогу, поки йшла назад додому, жмурячись і стогнучи від задоволення. Як же смачно! Блаженство.

Сестра до мого приходу вже пішла. Тож до кав'ярні я збиралася спокійно. І паралельно міркувала про те, що нову роботу треба шукати віддалену. Увечері займуся, знову почну переглядати вакансії та розсилати резюме. З моєю освітою цілком можна зайнятися рекрутингом. Така справа може виявитись досить цікавою. Але це все згодом. Сьогодні на мене чекають місцеві кавомани.

Відвідувачів у нашому закладі сьогодні виявилось не так уже й багато. Все ж таки понеділок. День важкий і таке інше. Здебільшого заходили взяти каву з собою. А пополудні підтягнулася парочка фрілансерів-завсідників зі своїми ноутами. Ці необтяжливі клієнти могли сидіти довго, кави випити багато. А якщо вчасно поцікавитися, чи не бажають ще чогось, то і поїсти гарно, не відриваючись від робочого процесу. Я навіть заради інтересу кілька разів зазирнула, що вони роблять. І нічого не зрозуміла. Тільки те, що програмісти.

До кінця дня вже звична втома накотила з новою силою. Мені навіть руки стало важко підіймати, не кажучи вже про всякі інші рухи. І, як на зло, саме тепер, після роботи, народ пішов дуже активно. Довелося робити над собою титанічні зусилля й ходити, ходити, ходити… Я з цим навіть упоралася.

Мені так здавалося.

Поки не побачила нового відвідувача. За столик біля вікна поважно сів... Олег. І одразу почав на мене витріщатися. З пихатою такою посмішкою. У-у-у, ненавиджу! Як він тут опинився? Для чого приїхав? І знайшов же... Не хочу його навіть бачити. Не те, що говорити, чи поруч перебувати.

Але робота є робота. Вилетіти через нього і з цією? Нізащо.

− Що будете замовляти? − цікавлюся холодно, вдаючи, що це гуано мені не знайоме.

− Привіт, Міє, − він відкидається на спинку диванчика, відверто розглядаючи мене. − Маєш гарний вигляд. Як справи?

Бісить, що він все ще сміє мене так звати.

− Тобі розповісти, куди можеш засунути свої запитання? – цікавлюся я доброзичливим тоном. − Роби замовлення і не затримуй мене. Як бачиш, ти не один тут.

− І звідки в тобі це береться? Здаєшся такою тихонею, милою, поступливою, а насправді ще те стерво, − криво посміхається він.

− Ти прийшов, щоб це мені сказати? – зневажливо кривлюсь.

− Ні, − Олег подається до мене, упершись ліктями в стіл і схрестивши пальці в замок. – Я приїхав поговорити. І вибачитись.

Ага, як же. І от чому мені не віриться? Чхати я хотіла на його вибачення.

− Вибачився. Можеш іти, – вказую йому очима на двері, сподіваючись позбутися нарешті.

− Ще навіть не починав. Ти о котрій закінчуєш? − І знову ця посмішка.

Як я раніше на неї велася? Лицемірна ж настільки, що гидко.

- Це не твоя справа.

- Гаразд, я зачекаю. Принеси мені каву. Ти знаєш, яку я люблю.

Відчуваючи себе вулканом, що ось-ось вибухне, йду геть від його столика. Пересиливши себе, посміхаюся іншим відвідувачам, приймаю ще одне замовлення і нарешті ховаюся за стійкою.

– Зроби американо, – передаю я замовлення нашому баріста. А сама приймаюсь заварювати фруктовий чай, замовлений двома дівчатами.

Насипати б Олегу солі, чи перцю. Або кориці, хоч би − він її ненавидить. Але з цього виродка станеться наскаржитися на мене власникові кав'ярні. Ні, не можна вестися на провокацію.

Каву колишньому я несу, уявляючи про себе, як виллю її йому на голову. Ставлю чашку на стіл.

− Дякую, Міє, − Олег намагається перехопити мою руку, змусивши відсахнутися. Зовсім уже знахабнів, сволота. Мало я йому врізала. Треба було ще коліном в носа.

– Пий свою каву та вали звідси, – шиплю люто, барвисто уявляючи, як чашка перевертається йому на ширинку.

У чоловічих очах вже відверто майорить гнівне роздратування, але він поки що продовжує тримати маску. З нахабною усмішкою бере каву… а наступної миті сам, власною рукою перевертає її на себе. І чітко туди, куди я уявляла. Секунду, ніби не розуміє, що сталося, а потім, дико волаючи, підхоплюється з місця, хапаючись за пах і скажено витріщивши очі.

- Ти! - волає він, тицяючи в мене своїм пальцем. - Це ти все!

Від несподіванки й раптової нудоти, я ошелешено відступаю, відчуваючи якесь всепоглинуще отупіння. Про що він? Що саме я? Мотнувши головою, намагаюся уторопати, що відбувається, але перед очима все пливе, наче хтось з мене майже всі життєві сили за один ковток випив.

− Юначе, як не соромно?! Звинувачувати іншу людину у своїй криворукості − це ницо! Дівчина нічого не зробила. Ми все бачили! − зовсім несподівано на мій захист встає відвідувачка, що сиділа зі своєю подругою за столиком навпроти.

І останню фразу вона явно адресує Боді, нашому баріста та за сумісництвом племіннику власника.

Хлопець, відреагувавши на зойки, якраз зупиняється поруч зі мною з явним наміром розібратися. І пильно спостерігає за тим, як Олег гарячково витирається і розмахує в мою сторону скарлюченим пальцем.

− Мія, відмирай і принеси вологі серветки, треба допомогти клієнту привести себе до ладу, перш ніж він покине наш заклад, − спокійно просить Бодя, кинувши на мене уважний погляд.

– Зараз, – киваю.

Треба якось дійти. Повертаюсь і крокую у потрібному напрямку. Ох, що ж мені так погано? Як ніколи раніше.

Крок за кроком, метр за метром. Ось нарешті потрібні двері. Свою долоню на дверній ручці я впізнаю лише через кілька секунд, а як ту ручку повернула, і зовсім не згадаю. Як уві сні, впливаю в коридор, ще встигаю зачепитися розфокусованим поглядом за полицю навпроти. І тут сили закінчуються. Тіло позбавленою волі калюжею стікає на підлогу. Поки я не розтягуюсь там, витріщаючись у білу стелю, навіть не кліпаючи.

− Гей, що з тобою? – як крізь товщу води доноситься до мене голос нашого кухаря, що визирнув на шум. − Мія?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 6 7 8 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"