Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Всевидяча Нея" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 77
Перейти на сторінку:
Глава 18.

За кілька днів отримали патент на артефакти порталів. І кілька готових. Від дядька дізналася, що світ, у якому я народилася, називається Нурія, країна однойменна. А світ, у якому відбувався аукціон Німія. Спільними зусиллями сайт з аукціонів зламали і навіть змогли потрібну інформацію добути. Це все, що я змогла дізнатися від Ігната з Маркусом. Шеф ще менше говорив. У Німії навіть ще знайшовся маг із таким самим даром, як у мене, у плані переміщень. Я його відразу охрестила зазнайкою.

— Нея, нам пора. Відкрий прохід до відділку в Німію.

Відкрила. Вийшли посеред ділянки. Одразу побачила цього зазнайку, Ріка.

— У тебе добре виходить, сказав він. Добре, що ти тут уже була. Інакше б не відкрила.

Я на це зауваження тільки очі закотила. Благо цього за чорними круглими лінзами окулярів не видно. На диво всі три світи були схожі техногенно магічним розвитком. Не знаю, з чого в чоловіків почалася розмова, почула я тільки, що головний організатор з викрадення дарів та їх продажу перебуває в іншому світі.

— Ми туди не зможемо потрапити, — заявив Рік. — Артефактам потрібні координати, або чіткий думко образ. Власне, нам із Неєю теж потрібно знати місце куди вийти.

— А є фотографія кого хто нам потрібен? — запитала я.

Адже Ніру я то змогла знайти без усіх цих думко образів із точними координатами. Мені показали фотографію. Була фотографія з розмитим фоном.

— Він може бути де завгодно! — сказав мені Рік.

— Угу, — сказала, взявши фотографію і підійшла до дверей.

І просто її відкрила, налаштовуючись на образ на фотографії.

— Цього не може бути, але ти це зробила.

— Молодець, — сказав Денис у мене за спиною, — тільки пройти не зможемо: магічний захист. І судячи з усього, у них тут війна. Не зрозуміло хто з ким.

— Ну я так розумію це рогаті намагаються когось захопити. Може вам у фортецю відкрити?

— Сенс? Довше домовлятися будемо. Нам би цього рогатого зловити.

— Не бачу проблеми.

— Зате я бачу перешкоду! — сказав голосно Рік.

— Замовкни, — це вже Маркус не витримав. — І вчися в неї.

Я дістала карту і поки не приклала її до захисту запитала.

— Як думаєте, це захист над табором?

— Так, — сказав Рік.

— Дякую.

Приклала карту до захисту і частина захисту зникла, з'явився прохід. Я зробила крок уперед. Мені на спину застрибнув Нурл. Прострекотав:

— Божевільна.

— Згоден із ним, — сказав Рік — Ти дуже ризикована.

— Я хочу засадити або вбити цього гада рогатого не менше за вас.

За мною вийшли інші чоловіки і я помітила, що нас оточує силове поле.

— Що це?

— Щоб нас не побачили, хоча б одразу. Так, ми на краю їхнього табору. А он там ті, хто зайшов їм у спину. Відчуваю треба спочатку з ними поспілкуватися, щоб нас не вбили за компанію.

Хотіла сказати, що сміливі. Не встигла моргнути, а чоловіки під щитами підійшли до головного, хто командував проривом у тил. Їх і справді мало не вбили. Я сіла на кордоні табору демонів і намагалася не відсвічувати ні одним ні іншим. Благо вже осінь і з собою була чорна шапка і я сховала біле волосся під нею.

— А дівка теж із вами?

— З ними, я їх сюди вивела. Нам потрібен той рогатий.

— Він усім потрібен, — сказав чоловік із кошлатою бородою. Він як скеля височів над мною. — І не обов'язково живий. Що за звір у тебе на руках.

— Мій захисник. Відкушує руки надто допитливих.

Нурл показово позіхнув. Руку від його морди швидко прибрали.

— Ви вийшли за межі захисту їхнього табору, назад не потрапити.

Медведе подібний чоловік показав, як рука не проходить за кордон. Я простягнула руку і справді намацала пружну межу. Рік подивився на мене, піднявши брови.

— Повториш фокус талановита наша.

— І ти не будеш говорити, що це неможливо? — передражнила його.

— Головою я розумію, що неможливо, але ти якимось чином робиш неможливе.

Дістала карту і перш, ніж прикласти до захисту табору рогатих сказала:

— Я виріжу прохід у захисті, за логікою може спрацювати сигналка якась.

— А можеш ширше зробити, щоб ми одразу всі опинилися за куполом?

Я подивилася на Ріка. Він грюкнув себе по лобі і сказав:

— Ну я ідіот міг би й сам здогадатися. Зможемо. Це навіть я зможу, напевно. Зараз спробую сам.

Природно, у нього нічого не вийшло. Я зітхнула і сказала:

— Проведу, короткою дорогою в один крок. Але всім, хто йде, краще стати єдиним цілим.

— Просто візьміться один за одного, — переклав Маркус і взяв мене за руку.

— Захист не пустить.

— У тебе обмеження все в голові. Мені ніхто ніколи не вбивав у голову, що чогось не можна зробити. Готові? Нас уже чекають.

— Готові.

— І крок уперед, — сказала я голосно.

Один крок і ми за захистом. Маркус одразу відтягнув мене вбік і перехопив руку з мечем. Ну й середньовіччя вони мечами б'ються.

— Куди б тебе подіти.

— Нікуди.

Сказала і сама зробила те, що від себе не очікувала: сховалася з Нурлом на плечах у підпросторі. Рогаті, які бачили мене, почали озиратися, шукаючи мене.

— Де ми? — запитав Нурл. — Тут дивно.

— Без поняття. Але в книжках з фантастики таке називають підпростір, в інших книжках мудрованих називається тонким планом. Загалом я думаю, коли я поміщаю когось у малюнок, він опиняється в цьому просторі. Тільки обмежений тим об'єктом, у який я його впихнула. Це теоретично. Ой, мамочки, вони тут звідки? Нурл кігті.

— Вибач, мені страшно. Це ж ті тварюки з малюнка в твоїй барлозі?

— Ага, вони з того світу, де я народилася, — гикнула. — Страшно.

Два сірі вовколаки зупинилися поруч зі мною, не звертаючи уваги на рогатих та інших солдатів, що зараз билися.  Стоять виляють хвостами.

— Я їх один раз погодувала.

— Пригодувала, значить.

— Милашки, у мене з собою їжі немає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 69 70 71 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"