Читати книгу - "Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена"

-Миро! - вихором Мія наскочила на спину братові. - Дивись, що я маю! - перед носом у кремезного чоловіка повис кульок з печенням та рожево-білим маршмелоу. 

-У тебе зі слухом проблеми чи з пам'яттю? - сміючись, він перевалив її на траву якомога далі від вогню і показово розпочав огляд вушних впадин.

-Злізь з мене, бо роздушиш! Ти ж важиш як ведмідь. - це нагадує нас з сестрою, ми теж весь час товклись одна по одній. 

- Ні, ні, чекай, я ще в ніс не заглянув! 

-Ау, ти там нічого не побачиш! - ледь-ледь, звісно не без піддавання, дівчині вдалось ногами відштовхнути від себе брата. - О, Віта, ти голодна?! - в перевернутій догори ногами картині світу Мії з’явилась я і вона дуже легко перемикнулась. Вдала спроба відвернути увагу Миро і звільнитись цілком.

-Я б із задоволенням чогось з’їла, але розпочинати свій .. - упс, ледь не сказала день, - обід з маршмелоу мені б не хотілось.

-Це чому ж так, - нарешті вивільнившись остаточно, вона швидко зібрала тіло і встала на ноги. - я от завжди розпочинаю з десерту! І не потрібно з мене сміятись. - Боже, то була всього лиш невинна усмішка, жодного сміху. - Ніколи не знаєш, як життя повернеться, то ж для чого відкладати найкраще на потім? 

-Дуже мудра думка, з якою мій шлунок наразі не готовий погодитись.

-Ну гаразд, тоді я роблю тости з маршмелоу, а за тобою смаження багета! - це мені подобається вже більше.

-Домовились, мені потрібно сходити по нього?

-Ні, я все принесла. - відведений до каменю збоку палець вказує на полотняну сумку. Коли лишень вона встигла її туди покласти? - Рута і Русля вже на підході, вони несуть овочі. 

-Здається, зі сторони дому йде трошки більше народу ніж тільки їх двоє. - це він так ділитись маршмелоу не хоче чи є причина, чому мені слід почати турбуватись?

-А-а-а, ну звісно! Не тільки ж ви голодні. А ще Рава обіцяв взяти гітару. Я вже в очікуванні. - вона мрійливо склала руки й почала наспівувати якусь мелодію. Її зовнішній вигляд, як і жахаючий старший брат, не зовсім вписуються в оточення цієї милої дівчини. 

-О-о ні… Віта, ти впевнена, що тобі потрібен багет? - чоловіче, я тебе не розумію. Чого було мене брати з собою, якщо не випускаєш до товариства? Шкода, що вголос таке сказати ніяк не можна. 

-Не переживай, я буду чемно себе вести. - і помовчувати, якщо це те, про що ти зараз думаєш. З-за спини насунулась тінь і за плече обійняла сильна рука.

-В цьому ми не сумніваємось, а чи можна сказати це про інших. - фраза з грайливої, перейшла на таємничо-лякаючу. Вони з Августом перекинулись поглядами. Не можу дочекатись вечері в колі цієї родини. Наскільки дивними мені здаються їхні стосунки, настільки сильно я хочу про них більше дізнатись.

-Я не маленька, вовків не боюсь. - запанувала тиша, навіть Мія підняла погляд. - Я щось не так сказала? То був жарт. Раз в ніколи нормальний. Я знаю, що почуття гумору не моя чеснота, але тут що?!. 

-Яку ж пронизливу дівчину ти обрав до нас привезти, - закінчення фрази проігнорували. Миро цікавить в цей момент лише Август - тримай її біля себе,- його увага перемикнулась на мене, - бо закусають таку смачненьку. - на мене напали з лоскотами і я залилась сміхом. Слабину розсекретили. Я не вмію їх терпіти. 

-О-о-о, це у вас що тут відбувається? - Рута підійшла з мискою овочів і піднявши ліву брову із зацікавленням спостерігає за моїми муками. - Миро, невже тобі стало мало Мії? - він зупинився, але не обурено. Виклик прийнято.

-Так кажеш ніби тобі цікаво завжди лише з Равою забавлятись. - сподіваюсь це слово похідне від “забава”, і ніяк не має нічого спільного з іншим можливим значенням. Інакше.. навіть не уявляю, що очікувати.

-Що сказав? - переконана він встиг почути лише своє ім’я, але ж як в такому віці не влізти в чужу розмову. 

-Спокійно-спокійно, - мене поставили рівно на землю і в прямому значенні передали з рук в руки Августу, - тримай свою долю при собі. - Август прийняв мене як недоречний подарунок на день народження. Ви що творите, я на річ схожа?

-За вами безмежно мило спостерігати, але можна я сама розберусь, кому мене тримати й .. - його погляд приглушив мій норов. Добре, що я з рук не вирвалась. Краще збавити оберти, бо ще сама заграюсь, - взагалі то мені доручили важливе завдання - смажити багет і допомагати овочі чистити… 

-Саме так! І тобі, Віта, час поспішити. Якщо мої тости будуть швидше ніж твої багети - я вчитиму тебе їсти десерти в першу чергу і потім не скаржся.

Досі в його руках, досі без жодної ідеї, як правильно вирватись, щоб не зламати. 

Багетів виявилось неочікувано багато як на ззовні невеличку торбинку. Зрозуміло, нас тут аж, стоп, а скільки це нас разом виходить? Наразі прийшли лише семеро, немає близнюків, чоловіка з дитиною та Ярія. Тоді на заправці Руслана питала про Артура, цікаво чи приїде він до вечора. 

Мій шлунок завібрував переливами щастя. 

Мія таки втулила мені своє канапе з маршмелоу, а я не змогла відмовити. Здається організм зовсім не проти такого розвитку подій. Хоча після емоційно насиченого дня і відсутності сніданку я б зараз могла і смажені цвяхи з’їсти. Перемащений маслом з часником багет, розплавлені кусочки сиру всередині та в прикуску помідор чорний принц. Що може бути краще?

А ось і відповідь.