Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Машина мчала на великій швидкості. Анна стискала кулаки, намагаючись не піддаватися паніці. Мирон кермував мовчки, але напруга між ними відчувалася.

— "Що це за зустріч? Чому це може бути пастка?" — Анна порушила мовчанку, не відводячи погляду від дороги.

Мирон кинув на неї швидкий погляд.

— "Це угода з новими партнерами, які мають вплив у Європі. Але щось не так. Занадто легко все склалося. Алекс відчув, що щось не чисто, але все одно поїхав."

Анна стискала щелепи.

— "І ти думаєш, я просто повинна сидіти осторонь?!"

— "Ти не розумієш, наскільки це небезпечно!"

— "Але я йому потрібна! Я не буду чекати, поки мені принесуть погані новини!"

Мирон важко зітхнув.

— "Гаразд. Але ти слухаєш мене і робиш тільки те, що я кажу."

Анна кивнула.

Вони під’їхали до старого складу на околиці міста. Вже здалеку було видно, що тут щось відбувається. Біля входу стояли озброєні люди.

Мирон дістав пістолет, передав Анні ніж.

— "Гаразд. Але ти слухаєш мене і робиш тільки те, що я кажу."

Анна кивнула.

Вони під’їхали до старого складу на околиці міста. Вже здалеку було видно, що тут щось відбувається. Біля входу стояли озброєні люди.

Мирон дістав пістолет, передав Анні ніж.

— "Якщо щось піде не так — використовуй це. Але не лізь без потреби."

Анна прийняла ніж і сховала в рукаві.

Вони обережно підійшли ближче. Вона побачила Алекса — він стояв у центрі складу, оточений чоловіками, які явно були не в настрої для дружніх перемовин.

— "Ви думали, що зможете нас обдурити?"

— пролунав низький голос одного з чоловіків.

— "Я не граю в ігри," — спокійно відповів Алекс, але Анна помітила, як напружилися його плечі.

— "Тоді чому ти привів так мало людей?"

— "Бо не люблю зайвого шуму."

Анна бачила, що ситуація загострюється. Її серце калатало в грудях.

"Я повинна щось зробити."

Вона зробила крок уперед, перш ніж Мирон встиг її зупинити.

— "Досить!" — її голос дзвенів у просторі складу.

Алекс різко обернувся. В його очах спалахнула лють і… страх.

— "Анна?! Що ти тут робиш?!"

Люди навколо здивовано переглянулися.

— "Я не дозволю тобі вирішувати все самотужки," — твердо сказала вона.

Один із бандитів засміявся.

— "О, а хто це у нас? Твоя слабкість, Алекс?

Алекс стиснув кулаки.

— "Якщо ти ще слово про неї скажеш, будеш шкодувати."

Чоловік тільки посміхнувся і зробив крок до Анни. Але перш ніж він встиг щось зробити, вона швидким рухом витягла ніж і приставила до його горла.

— "Спробуй — і я тебе приріжу," — її голос був крижаним.

Всі завмерли. Алекс дивився на неї з сумішшю гордості і шоку.

— "Ну що ж, схоже, дівчина у тебе не така проста," — пробурмотів один із бандитів.

Мирон скористався моментом і швидко витягнув зброю.

— "Тепер або ми закінчуємо цю розмову мирно, або це буде остання розмова у вашому житті," — сказав Алекс, його голос був як сталь.

Напруга висіла в повітрі.

І тоді головний серед противників кивнув

— "Добре. Ми підпишемо угоду. Але ти заплатиш за свою самовпевненість, Алекс."

Через кілька хвилин все було вирішено. Анна стояла поруч з Алексом, її руки ще тремтіли від напруги.

Коли вони вийшли назовні, Алекс різко розвернувся до неї.

— "Що ти, чорт забирай, тут робила?!"

Анна зітхнула.

— "Рятувала тебе."

Він провів рукою по її обличчю, а потім… різко притягнув до себе і поцілував.

Поцілунок був гарячим, напруженим, повним емоцій.

— "Більше так не роби," — прошепотів він.

— "Не обіцяю," — посміхнулася Анна.