Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

— Що ви там про пацюків завели? Чи у вас більше нема про що говорити? — закричав коротулька, що лежав на верхній полиці. — Ось зараз я злізу і заткну вам горлянки!

Коротульки притихли. Огидний запах уже не так дратував нюх Незнайка, але було нестерпно душно. Надумавши лягти спати, Незнайко почав стягати з себе сорочку, але Норовистий сказав:

— А ось цього я тобі не раджу. Закусають!

— Хто закусає? — здивувався Незнайко.

— А от побачиш хто, — усміхнувся Норовистий.

Незнайко зважив на пораду Норовистого і влігся на полиці не роздягаючись. Скоро він відчув, що на нього напали якісь дрібненькі звірята й почали немилосердно кусати. Незнайко чухався, роздираючи тіло мало не до крові, та це не помагало.

— Ти краще не чухайся, братику, — порадив йому Поступливий. — Роздряпаєш тіло, то вони ще більше кусатимуть. Блощиці дуже чутливі до запаху крові.

— Ти ж казав, що блощиць спалили разом з матрацами, — пробурчав Незнайко.

— Ну й що ж? Тих спалили, а це розвелися нові. Все одно їх тепер менше стало. Ти просто не уявляєш, братику, скільки їх колись було. Тепер благодать. Ти тільки потерпи трошки спочатку, а потім вони нассуться крові й ляжуть спати. Блощицям теж спати треба.

Проте Незнайкові не хотілося чекати, коли блощиці нап'ються його крові. Правда, якийсь час він терпів, а потім скочив на підлогу й почав скидати з себе цих огидних комах. Повітря внизу було не таке душне, тому Незнайко вирішив сидіти всю ніч на підлозі, сподіваючись, що блощицям не заманеться шукати його тут. Сівши на підлозі й притулившись спиною до дерев'яного стояка, він задрімав, але в ту ж мить відчув, як щось торкнулося його ноги. Розплющивши очі, він побачив перед собою гладкого сірого пацюка, який витягнув уперед свій гострий вусатий писок і, ворушачи кінчиком носа, обнюхував Незнайків черевик.

— Киш! Щоб ти пропав! — злякався Незнайко й відсмикнув ногу.

Пацюк, не дуже поспішаючи, відбіг убік і, зупинившись недалечко, позирав на Незнайка блискучими, наче намистинки, очицями. Тривожно оглянувшись, Незнайко помітив, як з-під лавки виліз другий, точно такий же пацюк і теж став ворушити носом. Зваживши, що спати з блощицями все-таки безпечніше, ніж з пацюками, Незнайко поліз назад на полицю. Цього разу він вирішив послухатись поради Поступливого й лежав тихо, добровільно віддаючи себе на розтерзання блощицям.

— Їжте, чортяки! Хоч усього з'їжте! — сердито бурчав він. — Все одно життя таке, що його й не шкода!

Навколо нього всі вже спали. Багато коротульок були простуджені й задихалися — їх душив кашель. Деяких мучили у сні кошмари. Вони стогнали, щось мимрили, вигукували, і Незнайко щоразу здригався. Побачивши, що й іншим коротулькам доводиться не солодко, Незнайко перестав звертати увагу на свої страждання, на навколишній шум, сморід, задуху і укуси блощиць. До того ж він чомусь згадав про Пончика й почав вираховувати, на скільки днів може вистачити тому запасів їжі в ракеті.

Згадавши, що запас їжі був приготовлений на десять днів для сорока восьми мандрівників, Незнайко помножив сорок вісім на десять. Це він зробив, щоб узнати, на скільки днів вистачить їжі, коли замість сорока восьми мандрівників буде лише один. Вийшло чотириста вісімдесят. Знаючи, що в році, якщо заокруглити, триста шістдесят днів, а в місяці тридцять днів, Незнайко вирахував, що їжі в ракеті має вистачити на рік і чотири місяці.

Упевнившись, що безпосередня загибель від браку їжі Пончикові поки що не загрожує, Незнайко заспокоївся. Зроблені арифметичні розрахунки, однак, так втомили Незнайка, що очі самі заплющились, і він поринув у сон.

Розділ двадцять четвертий

ПРИГОДИ ПОНЧИКА

А що ж Пончик? Захопившись Незнайком, ми зовсім забули про нього. Це, мабуть, недобре, адже багатьох читачів може цікавити і його доля. Ми розлучилися з Пончиком, коли той пішов з Незнайком у місячну печеру й загубив там один свій космічний чобіток. Читачі, напевно, пам'ятають, що Незнайко в той час саме провалився крізь місячну оболонку.

Гукнувши Незнайка кілька разів і впевнившись, шо його поблизу немає, Пончик страшенно перелякався і, замість вирушити на пошуки свого друга, вирішив якнайскоріше повернутися в ракету. Вибравшися з печери, він пошкандибав по прямій, ніби промінь, доріжці до космічного корабля, що виднівся вдалині.

Однак сонечко припікало з такою страшною силою, що Пончик не витримав і кинувся бігти підстрибцем. Від швидкого бігу і другий космічний чобіток злетіз у нього з ноги, але Пончик і не подумав його піднімати, а навіть зрадів, бо ж бігти зовсім без чобіт було куди легше. За якихось двадцять хвилин він добіг до ракети й натиснув кнопку, що була у хвостовій частині. Дверцята шлюзової камери гостинно розчинилися. Не довго думаючи, Пончик заліз у ракету. Тут він почував себе безпечно. Ніщо тепер не загрожувало йому, але його все-таки турбувало якесь прикре почуття, від того що він утік з печери, залишивши Незнайка без допомоги.

Знаючи з власного досвіду, що всяке прикре почуття можна витіснити якимось протилежним, тобто приємним почуттям, Пончик вирішив піти в харчовий підсік і трохи, як він любив висловлюватись, підзаправитись там. Забравшись у харчовий відсік, він почив знищувати все, що було в целофанових і хлорвінілових трубочках, тюбиках, мішечках, пакетиках, дістаючи їх з термостатів, холодильників і саморегулюючих космічних духових шаф.

Пончик, що, як відомо, був мастак поїсти, показав на наочному прикладі, яке велике може бути розходження між теоретичними розрахунками й практичним життям. Незнайко встановив, що Пончикові вистачить їжі більше ніж на рік, бо всі свої обчислення він зробив, маючи на увазі звичайного їдця, не беручи до уваги його індивідуальні, тобто особисті, властивості. Вся біда була в тому, що особисті якості Пончика полягали в його надзвичайній недисциплінованості. Кажучи простіше, він міг їсти що завгодно, де завгодно й скільки завгодно.

Того, що за розрахунками Незнайка мало вистачити на рік і чотири місяці, насправді вистачило Пончикові лише на чотири з половиною доби. Покінчивши за цей рекордно короткий строк із запасами, що були в харчовому відсіку, Пончик пробрався у хвостову частину ракети і спробував жувати насіння, яке зберігалося у складському приміщенні.

Насіння, однак, видалося йому несмачним. Отоді він знову згадав про Незнайка.

«Мабуть, Незнайко повернувся б у ракету, якби не знайшов десь харчів, — подумав Пончик. — А оскільки він не повернувся, то, виходить, знайшов харчі, а коли це так, то мені немає ніякої рації сидіти в ракеті, а