Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Я щойно на власні очі бачив, як вони цілувалися й гладили один одного по задньому місцю! — нахабно заявив Цзінь Жун. — Вони це вже давно задумали, а зараз домовлялися про подробиці.

Він так захопився, що почав говорити непристойності, ні на кого не звертаючи уваги. Отут один із учнів розсердився. І хто б ви думали? Цзя Цян!

Цзя Цян, шістнадцятирічний юнак, був правнуком Нінго-гуна по прямій лінії. Залишившись круглим сиротою, він із самого дитинства виховувався в будинку Цзя Чженя й відзначався манерами ще більш витонченими, ніж Цзя Жун, рідний син Цзя Чженя. Із Цзя Жуном його пов’язувала тісна дружба.

У палаці Нінго жили найрізноманітніші за характером і схильностями люди, і скривджені служники та служниці не пропускали нагоди про них полихословити, не соромлячись у висловах. Побоюючись, як би й про Цзя Цяня не пішла погана слава, Цзя Чжень оселив його в окремому будинку й наказав завести родину.

Цзя Цян був розумний, тямущий юнак приємної зовнішності. Школу він відвідував лише про людське око, насправді ж захоплювався півнячими боями та собачими перегонами, милувався квітами та плакучими вербами. Ніхто не смів йому суперечити, адже він користувався прихильністю Цзя Чженя й був другом Цзя Жуна! Бачачи несправедливість, Цзя Цян хотів було втрутитися, але потім передумав:

«Цзінь Жун і Цзя Жуй — друзі мого дядька Сюе Паня, та і я з ним у добрих відносинах. Втручуся — вони поскаржаться Сюе Паню, і це може зашкодити нашій дружбі! Промовчу — підуть плітки. Треба якось схитрувати!»

Він зробив вигляд, що йде у двір за малою потребою, а сам непомітно підкликав Мін Яня, слугу Баоюя, і сказав йому кілька слів.

Мін Янь, улюбленець Баоюя, молодий і недосвідчений у життєвих справах, почувши, що Цзінь Жун скривдив Цінь Чжуна й що в цю справу замішаний і його пан, вирішив провчити кривдника. Тим більше що одержав підтримку Цзя Цяня.

Мін Янь узагалі ніколи нікому не давав спуску. Він знайшов Цзінь Жуна й, забувши, що сам він служник, а той пан, накинувся на нього:

— Агов, Цзінь Жуне! Ну й сволота ж ти!

Почувши це, Цзя Цян тупнув ногою, осмикнув одяг і мовив:

— Мені пора!

Цзя Жую він сказав, що мусить відлучитись у справах, і той не посмів його затримувати.

Мін Янь тим часом схопив Цзінь Жуна за руку й загрозливо запитав:

— Що тобі за справа до наших сідниць? Адже ми твого татуся не чіпаємо, от і мовчи! А то виходь, якщо ти такий хоробрий, поміряємося силами!

Учні оторопіли і злякано витріщали очі.

— Мін Яню! — закричав Цзя Жуй. — Припини неподобство!

— Ах, так, ти бунтувати! — позеленівши від злості, закричав Цзінь Жун. — Усі раби — негідники! Ось постривай, зараз я поговорю з твоїм хазяїном!

Він вирвався від Мін Яня й метнувся до Баоюя. У цей момент щось вітром просвистіло біля самісінького вуха Цінь Чжуна — це пролетіла невідомо ким кинута тушниця — вона впала на стіл, за яким сиділи Цзя Лань і Цзя Цзюнь, нерозлучні друзі.

Цзя Цзюнь, зовсім іще маля, відзначався сміливістю й до того ж був такий розбещений, що нікого не боявся. Отож, він випадково помітив, що тушницю кинув друг Цзінь Жуна. Він цілився в Мін Яня, але промахнувся, тушниця, пролетівши мимо, впала на стіл Цзя Цзюня, розбила на друзки його порцелянову тушницю, а книгу забризкала тушшю. Хіба міг Цзя Цзюнь таке стерпіти?

— Арештантське поріддя! — вилаявся він. — Руки розпустили!

Із цими словами він схопив тушницю й хотів пошпурити нею в кривдника, одначе Цзя Лань, більш спокійний і розважливий, узяв його за руку:

— Не втручайся, любий брате!

Але урезонити Цзя Цзюня було неможливо. Він схопив кошик для книг і з люттю жбурнув у Цзінь Жуна. Одначе сил у Цзя Цзюня було небагато, кошик не долетів і впав на стіл Баоюя й Цінь Чжуна. Пролунав дзенькіт — на підлогу посипались осколки від чайної чашки Баоюя, чай розлився, врізнобіч полетіли книги, папір, пензлі, тушниця.

Цзя Цзюнь підхопився й уже готовий був учепитися в хлопчиська, що кинув тушницю. У цей же момент Цзінь Жун схопив бамбуковий ціпок, що трапився йому під руку. Щоб розмахнутися, тут було занадто мало місця, але Мін Яню все-таки кілька разів перепало, і він заволав:

— Гей ви, чого не допомагаєте?!

Треба сказати, що Баоюя супроводжували до школи також хлопчики-служники: Саохун, Чуяо й Моюй. Ці троє теж були не від того, щоб розважитися.

— Виродок! — закричали вони. — Так ти здумав пустити в хід зброю!

Тут Моюй висмикнув дверний засув, у Саохуна й Чуяо