Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вигляд зброї на мить зупинив плаксія.
— Що, не подобається десерт?! — викрикнув безстрашно Зуфар.
— Брате, будь обережним, потвора дуже хитра і небезпечна!
— Дякую, Айхо, я теж не ликом шитий!
Плаксій підповз до краю столу і шумно хлюпнув на підлогу.
— Ой, це вже гірше, краще б ти залишалась на столі, гидото.
— Зуфаре, слідкуй за його зміє-лапами.
— Я вже це зрозумів, — крикнув друг, відбиваючись шаблею.
Спокійно спостерігати, як чудовисько підбирається до прикутого друга, який не міг маневрувати, було просто нестерпно. Плаксій в будь-який момент міг перекинути стільця, і тоді у Зуфара не залишиться шансів на порятунок!..
— Айхо! Воно намагається перекинути стільця. Я довго не втримаюсь!
Залихоманило від неспроможності щось зробити.
Заплющивши очі, я зосередився на потворі.
Сильний поштовх нізвідки втиснув у спинку стільця. В голові наче вибухнуло. Я відчув знайомий біль, що наскрізь пронизував тіло. В цей момент завжди хотілося померти. Але синє полум’я, яке я вперше побачив в очах Ава, ватажка свистів, перенесло у викривлену реальність.
— Я кличу тебе, істото Темряви! Скорися мені! — почув себе у власній голові.
Синє полум’я спалахнуло яскравіше. Здивований голос плаксія, наче крізь воду, пробулькотів:
— Хто-о-о посмів триво-о-о-жити мен-е-е?
— Я — той, хто кличе!
— У-у-у-у-бр-р-р!!! — незадоволено пробулькотіла істота. — Я не корю-ю-ю-ся тобі!!!
— Знаю, ти служиш Темряві! Твій вогонь горить синім полум’ям! Але я пропоную перейти на бік Світла!
— Тільки оди-и-ин може приму-у-сити ц-е-е зробити, але не ти-и-и-и!
— Я й не вимагаю! Я пропоную! Як той, хто веде до Обраного!
— Я вже обра-а-а-в господаря… Але відчува-а-а-ю силу і в тобі-і-і.
— Це Сила Світла!
Та раптом нізвідки зірвався холодний сирий вітер. Руки і ноги звільнились від кайданів. Я стояв на краю прірви, і лише крок відділяв від падіння у темряву. Зрозумів, що час повертатись. Занадто довго я спілкуюся з Тінню. Наближалась Темрява, і я швидко слабнув. Ніби десь ззовні чув удари власного серця, які все віддалялись. Міцніше зажмурив очі, подумав про діда Радо, Есху, Едо. Витягав із душі усі світлі спогади і заповнював ними свідомість. Прірва почала вкриватися білими пухнастими хмарами, крізь які пробивалося сонце. Я усміхнувся, і сонце спалахнуло, заповнивши морок золотим сяйвом.
Отямився я знову прикутим до стільця, у тьмяно освітленій диво-ліхтарями залі. Навкруги бриніла тиша. За мить згадав, де я і що трапилось. Із радістю зрозумів, що плаксій таки пішов. Поглянув на інший кінець столу, де мав сидіти Зуфар, але там лише чорніла пустка. Де брат? Щедра краплина поту стекла по чолу.
— Зуфаре! — крикнув я, і голос, луною відбившись від голих кам’яних стін, повернувся вбивчою тишею. — Зуфаре! — не вірячи тому, що сталось, кричав я. — Зуфаре!
Кайдани боляче увіп’ялись в руки і залізною хваткою тримали на місці. На мить здалося, що я приречений цілу вічність волати і рватися до друга. Невідомість перетворювалась на каторгу.
— Зуфаре!
Я відганяв, як міг, жахливі думки. Але чим дужче кликав брата, тим більше розумів: збираюся докричатися туди, де немає живих голосів, лиш голоси духів.
— Ні!
Моє серце наче сказилося. Воно вибухнуло болем, що погрожував доконати. У цей момент я, безсилий, безпорадний, нікчемний, ненавидів себе за те, що загубив брата. І замовк… Хотів лише, щоб все швидше скінчилось…
Тяжкі двері в залу відчинились. Я майже не чув поспішних кроків. Крізь пелену туману, що застелила очі, побачив силует, який схилився, і десь далеко-далеко почув власне ім’я. «Айхо! Ай-хо-о!» Цей голос з дитинства, голос колискової, голос діда, голос Есхи, голос Зуфара — всі вони кликали. І я так хотів бути з ними. Так хотів зникнути з цього жорстокого світу, бути з тими, кого люблю.
«Айхо! Айхо!» — голос наближався.
— Айхо! Ти живий?
Я розплющив очі і побачив перед собою Ескалара, який енергійно тряс за плечі.
— Хвала небесам, ти живий! — радісно сказав маг. — Цей безумець Бреагор ледве не вбив тебе.
— Зуфар, де він?
Ескалар запнувся, та все ж відповів:
— Потрібно спочатку оговтатись. Ще й досі не можу повірити, що цей фанатик примусив пережити тебе такий жах! Божевільний! — гнівно мовив маг.
— Я все чув, Ескаларе! — гримнув голос Бреагора. Не знаю, як давно він зайшов у залу.
— Ти ризикуєш, Ескаларе! Відкрито виступаєш проти?
— Мені байдуже! Ти задалеко зайшов! Те, що вчверив, не піддається ніякому виправданню!
— Виправданню?! Ти сказав виправданню? Та я й не збираюся виправдовуватись! Перед ким? Перед тобою? Та хто ти такий? І чи не занадто, Ескаларе, ти став ніжним? Щось я не помічав у тобі цього раніше? — вишкірився геліонат.
— Ти можеш що завгодно говорити, Бреагоре! За власні вчинки відповім. А якби Айхо загинув? Що би ти сказав Главі Ордену?
— Якби Айхо загинув, тоді він не Обраний! І нічого Главі Ордену я б не доповідав! Але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Подорож до початку», після закриття браузера.