Читати книгу - "Зіграй мою наречену, Холод Влада"

— Ти молодець, — Герман поклав руку мені на плече і зазирнув в очі. — Шкода, що ми не познайомилися хоч на місяць раніше. Я б зробив під тебе і короткометражку.

— Хіба було б добре, якщо обидві свої роботи ти б зробив з одною акторкою в головній ролі? — я злегка усміхнулася.

Не зважаючи на програш в кастингу, у мене все одно були зйомки, нехай і в студентській роботі, нехай і безоплатні, але все одно. Це був досвід. Я була дуже рада, що познайомилася з Германом.

— Ти вмієш перевтілюватися так, що я впевнений, при бажанні зробила б, що ніхто й не здогадався, що в обох відео одна й та сама акторка, — він усміхнувся.

Я вже хотіла сказати щось у відповідь, коли побачила за його спиною того, кого там бути ніяк не могло...

Наші погляди одразу зустрілися.

— Що там?  — Герман озирнувся через плече.

А Сергій тим часом підійшов до нас.

— Привіт, Надь, — сказав він, продовжуючи дивитися мені в очі.

Я так само не відводила погляду від нього.

Герман, схоже, відчув ситуацію і відсторонився від мене:

— Добре, я піду перевірю що там з обладнанням, — він подивився на мене. — Тебе сьогодні, я так розумію, на роботу підвозити не треба?

Я похитала головою в знак заперечення, так і не глянувши на Германа. Але, судячи з його голосу, він посміхався.

— Добре, Надь, тоді я напишу тобі сьогодні, хороша робота, бувай, — сказав він.

— Бувай, — я кивнула і зрозуміла, що Герман таки пішов, залишивши мене з Сергієм наодинці.

— Маєш вільну годинку? — запитав він мене.

— Через дві години маю бути на роботі, — чесно сказала я.

— Далеко ця робота?

— В годині їзди на метро, — відповіла я.

— Тоді давай зайдемо кудись на годинку? А потім я підвезу тебе на таксі, — запропонував він.

— Добре, — я кивнула.

Я була ніби в прострації. Не розуміла, чи насправді він тут, чи це мені вже ввижається.

— Зараз, підберу якесь місце поряд...

Сергій зазирнув в телефон, а потім сховав його в кишеню. Взяв мене за руку і повів геть з парка...

***

Ми сиділи в кабінці однієї з найближчих до парку кафешек. Ми вже зробили замовлення і зараз офіціант саме пішов передавати його на кухню.

Сергій підсів до мене і взяв мене за руку, знов зазирнувши в очі.

— Пробач мене, — сказав він зовсім не те, на що я чомусь очікувала.

— За що? — я не відводила від нього погляду.

— Я не хотів тиснути на тебе, я просто ревнував, — він погладив мене по руці. — Знати, що поруч з тобою постійно крутиться якийсь хлопець, було дуже важко. Але з іншого боку, ти мені нічого не обіцяла, ми навіть не зустрічалися. Саме тому я і приїхав, — він знов рішуче подивився мені в очі. — Я дійсно люблю тебе. Тому хочу запропонувати тобі стати моєю дівчиною.

Я дивилася йому в очі і розуміла, що він не обманює. Хотіла зробити як краще, хотіла щоб він міг спокійно займатися своїми справами... А він взяв і приїхав до мене прямо сюди. І знайшов же якось... На думку спадають тільки сторіс Германа... Завдяки ним він напевно і знайшов місце зйомок.

Він знов акуратно погладив мою долоню.

Переживав...

Може, я помиляюся? Може мені і не варто боятися... Я завжди любила його. Якщо не дам шанс нам, то так і не дізнаюся, як це — бути поруч з дійсно коханим чоловіком.

Якщо навіть він не кохає мене, а просто думає, що кохає... Навіть так зараз я вже не зможу йому відмовити...

— Добре, — тихо відповіла я, злегка червоніючи і опускаючи погляд.

Сергій же одразу опинився біля мене і вільною рукою торкнувся мого підборіддя підіймаючи його.

Наші погляди знов зустрілися.

Він подався вперед, прикриваючи очі.

Я теж прикрила очі, після чого відчула його губи на своїх губах...

Він цілував мене так ніжно і обережно, що моїм тілом пішло легке тремтіння.

За пару секунд він відсторонився від мене і знов подивився в очі.

Я бачила, що він був щасливий в цей момент і сама теж мимоволі усміхнулася.

— І треба було робити всі ці від’їзди-записки?— він усміхнувся, провівши кінчиками пальців по моїй щоці.

— Я хотіла як краще, — чесно сказала я. — Однак тепер... Я не знаю, я напевно маю поїхати з Києва? — я знов зазирнула йому в очі.

— В жодному разі, — він похитав головою в знак заперечення. — Твоя гра, твій талант, можуть розкритися тільки тут.

— Але...

— Я розберусь з цим, просто мені треба трохи часу. А поки що нам доведеться пожити окремо. Якщо ти почекаєш мене тут, то...

— Ти ж не хочеш сказати, що сам переїдеш до Києва? Так не можна, твоя фірма і твій план... Все мало бути не так.