Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Через три години я зрозумів слова Марло. Труба і є труба. Вона метрового діаметра і проходила під річкою, яка служила тут кордоном Заповідного Лісу. І труба далеко не чиста. У ній дуже багато бруду. Крім цього, вхід завалений різним сміттям, щоб не могли випадково в трубу залізти. Лізти в багнюку мені не дуже хотілося, але довелося, якщо ми хотіли перевірити кандидатку в тіло для Лорани. За обома контрабандистами в трубу вліз і я, а за мною — Марло.

Ті двісті метрів, які довелося повзти у трубі, мені надовго запам'ятаються. Бруд глибиною в пару десятків сантиметрів, через що половина тіла постійно знаходилося в ній, сперте і смердюче повітря - все це супроводжувалося розумінням, що в разі чого можна здохнути тут, і твоє тіло ніхто не знайде.

—  Ненавиджу бруд, - сказав я, коли виліз із труби. Саме в цей момент з неї вилазив Марло, на ньому не було жодної плями бруду.

—  Як? - спитав я в нього.

—  Просте заклинання з побутової магії. Бруд просто не може осісти на одязі, - сказав він як само собою зрозуміле.

—  А мені запропонувати?

—  Я подумав, тобі подобається в бруді лазити, - сказав Марло і створив ще одне заклинання. Наступного моменту на всі боки від мене полетіли грудки бруду, зате я став справді чистим.

—  Дякую. Чи далеко до ферми?

— Пів години неквапливим кроком.

Перш ніж вирушити на ферму, ми вирішили почекати темряву. Все-таки відведення очей це  більше ментальне заклинання і здалеку воно не діє. Тому нас теоретично могли побачити здалеку.

Звичайно, судячи зі спогадів, які скопіював Марло, ця місцевість є досить пустельною. Окрім дитячого табору Бойсфук та пари напівзанедбаних ферм, в окрузі нічого й не було. Але також, згідно з спогадами контрабандистів, зараз висока активність військових і серед них цілком може бути маг, а тому краще перечекати залишок світлового дня. Тим більше, у мене запас повітряної суміші ще на чотирнадцять годин.

Лорана, як і завжди, мала право: поступове збільшення місцевого повітря в повітряній суміші проходить для мене непомітно. Вчора перед сном ми проводили експеримент, і я сорок секунд зміг дихати місцевим повітрям без сильних неприємних відчуттів. Потім поступово почав відчувати гіркоту і почав задихатися. Але, сподіваюся, згодом я зможу дихати місцевим повітрям без жодних проблем.

Стежка до ферми була добре видно в «Магічному зорі». Контрабандисти, щойно проходячи, пошкодили траву. Зараз у місцях, де вони ступали, спостерігався витік життєвої енергії з пошкоджених рослин.

Через півгодини ми справді натрапили на приховану серед старих, невисоких дерев ферму. Було видно, що вона давно не використовується для свого призначення. Вона виглядала досить занедбаною, але в той же час будинок, який був трохи осторонь головного входу, обжитий. Він хоч і бідний зовні, але відчувалося, що дбають про нього. Саме до будинку ми й попрямували.

Обидва контрабандисти вже встигли порадувати фермера, що вони не повернуться сюди і що було б непогано, якщо він знищить усі сліди їхнього перебування. Наразі обидва контрабандисти забирали найцінніші речі з перевалочного пункту у старій коморі та збиралися йти до міста. До міста відносно недалеко, лише два десятки кілометрів, або, як вони кажуть, двадцять п'ять кілонерфів.

Через півгодини очікування обидва чоловіки покинули територію ферми на звірях, схожих на коней, тільки у півтора рази більше і з трьома горбами. Один як у верблюда, а два ззаду, як спинка в кріслі. Очевидно, тварини були результатом роботи хімеролога.

Більше нікого в окрузі, крім власника ферми та його дочки у комі, не було. А тому, після того, як Марло створив заклинання сну одразу на весь будинок, ми, вже нічого не побоюючись, пройшли спочатку в кімнату з чоловіком-нітірі, який, судячи з ілер, слабо обдарований. Переконавшись, що він спить, ми вирушили до кімнати його дочки, яка була на другому поверсі.

Перше, що кинулося у вічі, це багата обстановка кімнати. Мабуть, колись ферма процвітала, але звідусіль предмети розкоші вже знято і, швидше за все, продано, крім цієї кімнати. Кімнату не зачепили зовсім. Біля стіни стояло велике двомісне ліжко і на ній лежала дівчина-нітірі. Зовні їй близько вісімнадцяти років і вона обдарована. Іллери зовсім невеликі — і півсантиметра завдовжки не було. І це, зважаючи на тещо вона була, вже після ініціації.

Магічний діагност показав мінімальну мозкову активність лише на рівні, необхідному підтримки тіла у живому стані. Вищої нервової діяльності діагност не виявив взагалі. Аура досить бліда і в ній спостерігалася велика нестача ментальної енергії.

—  Ну що скажеш? — спитав я Марло.

— Скажу одразу: нам підходить. Свідомості у цьому тілі немає давно, як і ментального тіла. Душа дівчинки виглядає так, ніби її хтось поглинув. Вона обдарована, але через травму душі, навіть якщо вона й прийшла б до тями, їй не стати сильною. А ось Лорані не доведеться пророщувати енергоканали, як мені. І, швидше за все, у силі вона не втратить чи втратить, але зовсім небагато. Що старому в голову записати?

— Знаєш, у мене тут одна ідея майнула. Адже нам все одно потрібен хтось легалізований, — сказав я, задумавшись.

— А справді може спрацювати. Після таких випадків, – кивнув Марло на тіло дівчини, яке, по суті, живий овоч, – втрата пам'яті – найменші наслідки.

—  Такі випадки? Ти вже таке зустрічав?

— Не настільки занедбані, але зустрічав. Це результат спілкування з вищою сутністю. Це може бути як дух, так і реальний божок, але не особливо сильний, інакше енергетику спалило б у нуль. Швидше за все, сутність намагалася захопити тіло, але щось там не вийшло. Ось результат. Врятувати можна лише звернувшись до реально сильного Бога або до сильного магу часу, щоб той локально відкотив потік часу. Але сам розумієш, що навіть знайти лояльного Бога простіше за мага часу. У нас у республіці всього один маг часу, і той слабак, здатний відкотити час для одного нітірі на десяток хвилин, - пояснив Марло. — Тут випадок дуже занедбаний — три роки. На такий час відкотити тіло може хіба вищий маг, так що випадок безперспективний.