Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

— Нумо! Швидше! — обурилася я, коли Зіанар в черговий раз занадто повільно перехоплював пiдкорення тіньової крилатки.

Бестія невдоволено крутила головою, не погоджуючись на те, що контроль над нею раз у раз намагаються перехопити.

— Та навіщо мені це взагалі потрібно?! — обурився Зiр через десять хвилин безуспішних спроб змусити бестію хоча б спланувати вниз зі своєї балки. — Адже ми не з нею представу плануємо. А віверна не піддається контролю!

— Я поки що не бачу в тобі сил, здатних заспокоїти виверну. З нею буде набагато складніше. Саме тому, що ментальному контролю вищі бестії не піддаються! Зараз ти повинен не так підкорити собі волю тіньової крилатки, як зрозуміти, де в неї слабкі місця. Чим крім ментальних чарів ти можеш змусити її схилити перед тобою голову.

Ельф мовчав кілька секунд, обмірковуючи мої слова, потім кивнув і повернувся до тренувань. Вони йшли гірше, ніж я уявляла. Наскільки б майстерним магом не був Зіанар, у нього не виходило граціозно і швидко узяти пiд контроль крилатку. До основ ми так і не дійшли, коли час, виділений на тренування, закінчився.

— Я зможу, — твердо промовив ельф, коли я накидала на заспокоєну крилатку захисні чари.

— У нас не так багато часу. Може, все ж таки варто зробити те, що завжди робили бестіологи? Так ми хоч би з'явимося на турнірі.

— Ні! — мої слова зачепили Зіанара, він різко зупинився і обернувся до мене. — Я зможу. Часу в нас достатньо. Я зараз же вирушу до ректора за дозволом відвідувати ангар у вільний від занять час.

— Без мого нагляду це виключено, — не погодилася я. — Тіньові крилатки все ж таки небезпечні бестії. Це не єдинорога по шиї погладити.

— Я не збираюся самостійно рухатися далі. Спочатку попрацюю над ментальними чарами. Саме цього нам не вистачає для тренувань, чи ні?

— Ментально можу і я її спрямовувати, — похитала я головою, повертаючи на алею. — Тобі треба відчути слабкі місця. Куди варто натиснути, щоб змусити бістію робити те, що ти хочеш. Без ментальних чарів. Вони лише ступінь.

Третьокурсник задумливо відвів погляд, а потім кивнув:

— Я зрозумів. Ми зробимо те, що ти хочеш, Лорейн. Я не підведу.

Слова були гучними та багатообіцяючими, але я поки що нічого не могла відповісти. Потрібно було дивитись лише на результат. А він зараз був нульовим.

Розлучилися ми із Зіанаром на підході до житлової будівлі. Занять у мене сьогодні більше не було, зате треба було підготуватись до завтрашнього дня. Він за обсягами матеріалу обіцяв бути складним. Та тільки настрій зіпсувався до цього.

На письмовому столі на мене чекав запечатаний конверт. На сургучному вiдбитку красувався герб із крилатим змієм.

Послання від Хамарта де Лавінда.

Розірвавши конверт, я витягла білий лощений аркуш паперу і пробігла поглядом по рівним рядках. Підлянка не забарилася.

У ці вихідні влаштовують закритий прийом. І я зобов'язана на нього піти разом із нареченим.