Читати книгу - "Третій фронт"

— І як вам вдалося зв’язатися з Білою вбивцею?

— Я відправив їй сповіщення через два-мережу. Просив допомогти, пояснював важливість нашої боротьби для України, обіцяв допомогу в залагодженні конфлікту з державою. Я не знав, чи мій лист дійшов, чи прочитала його Біла вбивця, і не знав, що вона вирішила. Я не мав від неї жодних звісток, аж поки вчора вона не врятувала мені життя.

— Ви ж розуміли, що порушуєте закон, коли зв’язувалися з кривавою злочинкою?

— На багатьох із тих, кого я залучив до боротьби, є кров. На більшості чудовиськ — кров невинних жертв, але хіба хтось скаже, що численні жертви Білої вбивці були невинні? Всі ці корупціонери з депутатськими мандатами, посвідченнями міністрів і губернаторів!

— По жодному з них не було вироку суду! — нагадав ведучий.

— Це свідчить лише про великі проблеми з нашими судами і взагалі правоохоронною системою. Її повна деградація призвела до того, що лише чудовиська, такі, як Мертвосуд, Ментожер, чи Біла вбивця, можуть домогтися справедливості й покарати винних. У будь-якому іншому випадку злочинці в формі чи при мандаті просто відкупаються і далі коять свої злочини.

— Тобто ви виправдовуєте вбивства без суду та слідства!

— Ні, я звертаю увагу на ситуацію в нашій країні, де справедливий суд можливий лише у виконанні чудовиськ.

— Чому Біла вбивця, з якою у вас, як ви кажете, не було жодних зв’язків, прийшла вам не допомогу, ризикувала, щоб урятувати вас?

— Не знаю. Сподіваюся, вона теж переймається долею України і вирішила підтримати боротьбу моєї групи.

— Кривава вбивця переймається долею України! Та їй нічого не потрібно, крім грошей! — закричав один із депутатів.

— Судячи з вереску в якому бринить жах, колись Біла вбивця була дуже близько, але не вбила. Так?

— Ця людина — пособник убивці, терористки, його треба арештувати і судити! — закричав депутат.

— Ви старанно відпрацьовуєте кремлядські бабки, але у вас нічого не вийде.

Десь на половині речення мій мікрофон вимкнули, але депутати, думаю, зрозуміли, що я хотів сказати. Кілька з них почали лаяти мене, вимагати покарання.

— Пане Владюшо, я наполегливо прошу вас утриматися від голослівних звинувачень, — сказав ведучий.

— Погоджуюсь, але звертаю увагу, що мої звинувачення пролунали лише як відповідь на такі самі закиди в мій бік, — вказав я.

— Приймається. Колеги, прошу дотримуватися порядку. Пане Владюшо, комісію цікавить, чому ви використовували одних чудовиськ, а іншими нехтували?

— Я намагався досягти найбільшої ефективності. У деяких випадках у мене й вибору не було. Наприклад, протистояти «гагаріну» та «Гастелло» могла тільки Людина борщу. Це єдине наше летюче чудовисько.

— Але професор Чеснаков зауважує, що були ще дракони й відьми. Чому не застосували їх?

— Дракони досить погано керовані й схильні до алкоголізму, можуть ставати вкрай небезпечними. У відьом немає мотивації до битви. Якщо використовувати їх, вони просто полетять у своїх справах, а прикриття не забезпечать. Якби професор Чеснаков хоч трохи вивчав чудовиськ поза межами свого кабінету, він би знав про це.

— Пане Владюшо, я прошу утриматися від сторонніх коментарів, — суворо сказав ведучий. — А чому проти «беркутні» ви використали саме Ментожера і Мертвосуда? Перший же викликає ненависть серед міліціонерів, а другий — нищить саму ідею правосуддя.

— Мені були потрібні потужні чудовиська, які могли зійтися з «беркутнею» в прямому бою. Інших кандидатур не було.

— Професор Чеснаков стверджує, що ви б могли викликати, наприклад, Махна з його загонами чи Петлюру і за їх допомогою знищити беркутню, а не залучати хтонічних кривавих чудовиськ, що завдають величезної шкоди ідеї верховенства закону.

— Якби професор Чеснаков хоч трохи знав нашу історію, йому б було відомо, що Махно разом із більшовиками діяв проти української державності й сприяв її знищенню. Його й самого потім знищили, але то вже деталі. Петлюра був соціалістом і твердив, що або Україна буде соціалістичною, або її не буде. Результат відомий — держави не стало на багато десятиліть. Я не хочу, щоб це повторилося знову, тому й не хотів залучати Махна з Петлюрою. Я впевнений, що від них буде лише шкода для України.

— Це політичний расизм! — почув я голос професора Чеснакова. — Нехай пан Владюша розповість про свої дрімучі політичні погляди, зокрема про зоологічну ненависть до лівої ідеї!

— Так, я казав і кажу, що українських лівих немає й бути не може. Якщо ви бачите лівого, трохи пошкрябайте його, і з-під тоненького шару українськості неодмінно визирне імперець, русскомірець, чи якась інша кремлядська потороча.

— Ось, чуєте! Цю людину не можна випускати до Європи, там він завдасть величезної шкоди Україні своїми печерними поглядами! — сказав Чеснаков. Мені хотілося його пристрелити. Потім подумав, що краще б придушити. Уявив свої руки на його шиї. У банькатих очах цього негідника жив переляк. Чортів бюрократ, уособлення української вищої школи й науки, де треба знати ходи та виходи, де підмазати, як написати черговий звіт, а не займатися наукою. І при цьому, окрім розбудови власної дутої кар'єри, ще ж неодмінно треба нищити тих, хто займається наукою й не хоче прилаштовуватися до цієї фальшивої ієрархії!

— Тобто ви обираєте чудовиськ, керуючись особистими вподобаннями? — спитав ведучий.

— Можна сказати й так, якщо пам’ятати, що головне моє вподобання — перемога України, — сказав я. Дивився на тупі невдоволені обличчя депутатів. Потвори з мандатами. Якщо вони будуть вирішувати мою долю, пропала Україна.

— А стосовно Підіпригори, Івана Карповича. Чому ви вибрали саме цього персонажа? В Україні є книжки, які продавалися значно більшими накладами, ніж пригоди Підіпригори. Чому ви не обрали когось із персонажів Кокотюхи чи Шкляра, а спинилися на персонажі письменника другого, якщо не третього ешелону? Хіба це не помилка, хіба не відкритий саботаж? Поясніть, чому саме Підіпригора!

— Мені начхати на автора, мені потрібен був гідний персонаж, який зміг би протистояти «штірліцу», завдавати ударів і, врешті-решт, перемогти.

— Але «штірліц» досі діє!

— «Штірліц» сьогодні думає лише про одне — як упоратися з Іваном Карповичем. А коли так, йому вже не до того, щоб нашкодити нам. Іван Карпович уже виконав частину свого завдання.

— Тільки чи виконає іншу! — крикнув Чеснаков. — Як ви могли доручити монархістові справу, від якої залежить доля України? Ви знаєте, як називалася перша книга про нього? «Стовп самодержавства»! А ви знаєте, що той Іван Карпович — насправді син російського вельможі? Блакитна кров!

— І що?

— Як що? Йому близькі ідеали імперії!

— Син російського вельможі не буде служити більшовикам. Тим паче, що Іван Карпович загинув у боротьбі за Україну.