Читати книгу - "Останній спадок"

— Мстислав, — повільно прочитав я.

— Так, — кивнув Бойд і невимушено всміхнувся.

Потому американець підвівся та закрокував до дверей. Ми з Г’юзом сиділи мовчки майже хвилину, доки він не повернувся, несучи кілька сандвічів із гарячою шинкою та маслом. Від запаху м’яса я забув про все й без запрошення накинувся на їжу.

— Пригощайся. — Бойд здивовано витріщався на те, як швидко, у два підходи, я ум’яв обидва сандвіча.

— То це все його? — Я вказав пальцем на зброю, доїдаючи останні шматки.

Американець ствердно хитнув головою.

— Маємо підстави вважати, що цей Мстислав був зв’язковим між українською стороною та діаспорою. Найбільш імовірно, що на американській землі також є прихильники «Родового відродження». Це забезпечує останньому суттєву підтримку. І вочевидь зброєю також. Після того, як ми накрили зв’язкового й побачили все це, втручання в справу стало лише питанням часу.

— Який саме переворот вони планують?

— Знищення християнства як основної релігії в Україні, — випалив Ґарланд, не повівши й бровою, — а згодом поширення впливу рідної віри на Росію та ближні слов’янські держави.

— Що?!

Я ледь не скочив зі свого місця, тамуючи глузування й гнів водночас.

— Це не підтверджено, але є підстави так вважати, — підтримав свого напарника Ґреґор.

— Та як таке може бути? Ви при своєму розумі?

— Я не переконую, що це може бути, а констатую наявність у них мотивів. Здатні ті фанатики це зробити чи ні — неважливо, основне, що вони починають діяти. І дії ці зовсім не мирні.

Я на мить замислився. Зрештою, більшості поставлених тиранами цілей не було досягнуто, попри те, що шлях до них вкривали попелища й руїни. Гітлер і Наполеон знищили сотні міст і мільйони людей, але бажаного не доп’яли. Це означало, що пріоритетним завданням американців був пошук найприхованіших натяків навіть на безглузді прагнення певних організацій і запобігання тому, до чого ті могли призвести.

— Гаразд, — я вирішив іти до кінця, — той Ярослав зв’язався зі Мстиславом. Можу закластися, що це не його справжнє ім’я, а позивний. Про що вони говорили?

— Від зв’язкового довідатися бодай щось не вдалося: він відкрив вогонь, і нам довелося стріляти на ураження. Усе, що є, — інформація з їхньої телефонної розмови. Вони обговорювали знахідку дерев’яного куба. Точніше, те, що вони знають, як його знайти та що за кілька днів зможуть почати операцію.

— Яку операцію?

— Невідомо, — американець знизав плечима. — Може, ішлося про Ілів. Це міг бути старт перевороту.

Ілів… То ось що сталося в тому селі. Та це однаково не знімало багатьох запитань: чому протаранили наш автомобіль, як промили мозок Олівії та куди забрали Марка. З ними я вирішив зачекати, аби з’ясувати, що казатимуть мені американці.

— А навіщо їм куб? Це ж ідеться про той, що приніс мені хлопчина? Той, у якому я знайшов шифр.

Я кинув папірець на стіл, наче той обпалив мені шкіру. Тепер він не здавався захопливим і цікавим: через нього загинуло так багато людей! Папірець був знаряддям убивства.

— У цьому кубі, як вважає «Родове відродження», указівка на місце заховання їхньої найбільшої реліквії. Остання потрібна як основна причина й обґрунтоване пояснення перевороту: за її допомогою вони спростовуватимуть істинність християнства.

Пауза виявилася театральною, навіть дещо пафосною. Ґарланд Г’юз підвівся з крісла і, схилившись над столом, узяв до рук папірець із шифром. Я не заперечував, навпаки — нехай розглядає, а раптом здогадається про сенс послання. Після фіаско в Стільську впевненість у правильному перекладі розвіялась, як пил під поривами шквального вітру. Я безліч разів прокрутив у голові глаголичні символи та безліч разів переконався в правильності їхнього значення. Залишалося сподіватися на неправильне тлумачення прихованого сенсу.

Зрозумівши, що не дочекається від мене жодного слова, Бойд продовжив:

— Вони шукають так званий Чаркес.

— Чаркес? — Від глузливого здивування з мого рота вилетіла слина та приземлилася на чистий аркуш паперу, утворивши дивну на вигляд пляму. — Той, що меч Арея? Ви серйозно?

— Що ти про нього знаєш? — прискіпливо запитав Г’юз, і далі позиркуючи на глаголичний шифр.

— Про меч Арея? Я викладач старослов’янської міфології, тож про меч Арея дещо таки знаю. Найважливіше те, що це просто міф. Міфічна оповідь про меч, викутий із небесного вогню та подарований богом війни Ареєм онукам Даждьбожим, народові. Його вважають символом безсмертя арійця, що переходив у спадок від одного героя до іншого. Побутують легенди, що Чаркес належав великому Гатилі, — Аттилі Гуну, — також отаманові Івану Сірку. Та хай би в чиїх руках не опинявся, меч наділяв власника неймовірною могутністю, надприродною силою. У Київській Русі культ меча був такий потужний, що проти повсталих холопів князі виступали з будь-якою зброєю, проте не з мечем. Той брали винятково у військові походи. Відомо, що славнозвісний Чаркес під час поховання Аттили поклали разом із ним у трьох трунах. Свідків же поховання вбили для втаємничення того місця. Під час розграбування могили отамана Сірка меча також не було знайдено. Я переконаний, що Чаркес — це легенда, створена для плекання войовничого запалу народу: магічний символ нездоланності був запорукою обов’язкової перемоги під зверхництвом самого Арея. За появи ж безсмертного всемогутнього лідера з магічним мечем у руках люди ладні гори вергати, упевнені у своїй перемозі.

— Тобто ти не віриш в існування меча Арея? — слова Бойда були радше ствердженням, аніж запитанням.

— Знаєте, як облаштовували жертовники Арею? Накладали в’язанки хмизу так, аби ті утворювали чотирикутний майданчик. Щороку на той майданчик викладали сто п’ятдесят возів нового хмизу, встромляючи в нього старі мечі — символи Арея. А тепер уявіть, як легко ця вимощена посеред степу купа хмизу зі встромленим у неї залізяччям виконувала роль громовідводу та як під час грози блискавки влучали просто в неї, від чого та спалахувала та горіла ясним полум’ям. Небесний вогонь, із якого створили Чаркес, удари блискавок, які є символом Перуна, — неймовірне та переконливе видовище для людей із тодішньою міфологічною свідомістю. Звісно, що після такого вони будь-які міфи сприймали за реальність.

Ґарланд Г’юз обережно поклав папірець на стіл і процідив крізь зуби:

— Віриш чи ні, але вони його шукають і вже почали вбивати.