Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

– Доброго вечора! – Вілієр Вейрангар зупинився перед нами, кинувши в мій бік примружений погляд. Я одразу присіла у вітальному реверансі.

– Привіт, Вей! – Раш кивнув другу. – Раді бачити тебе на нашому святі!

– Лієра Шейлін, вирішив привітати вас із днем ​​народження особисто! – Спадкоємець підхопив мою долоню і ледь торкнувся її губами. – Радий бачити вас у чудовому настрої!

– Дякую вам, вілієре! Це велика честь! – схилила голову, прислухаючись до власних відчуттів та браслета. Ренгаль ніяк не відреагував на появу вілієра. Може, Раш мав рацію...

– Раш, можна тебе на кілька слів?

– Звісно, – чоловік кинув у мій бік застережливий погляд і випустив з обіймів. – Скоро повернуся, люба!

Проводила поглядом Раша, втягнула повітря і спробувала виглядати так, ніби я справді рада цьому святу. Усміхалася лицемірною Джолін, обговорювала майбутнє весілля Елейни, приймала привітання... І весь цей час мовчазний і напружений Майл був неподалік. Готовий кинутися до мене будь-якої миті.

Раптом зап'ястя обпекло болем, Лайрелін відразу стрепенулась. По шкірі прокотилася хвиля полум'я. Серце завмерло. Ось воно! Підчепивши поділ сукні, я кинулася до тих дверей, за якими зник Раш і спадкоємець. Опинилася у вузькому коридорі та почула різкий голос чоловіка. Рушила вперед,

Відчинила найближчі двері і... завмерла. У півтемряві підсобки між стелажів Іллейна повисла на Раші, притискаючись до нього всім тілом.

А з мене ніби дух вибило. Усі слова, думки разом зникли.