Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

О ні! Я все ще так само реагую на нього. Думала, забула, перехворіла, але ні. Чорт забирай! Це було надто важко, знаходитись з ним в одному приміщенні. З безліччю запитань я наближалась до тимчасового батькового кабінету.

- Якого біса він тут робить? - розлючено кинула батьку, добряче грюкнувши дверима. – Невже не можна було найняти когось іншого? Чому саме він?

Батько кинув суворий погляд на мене і відклав папери.

- Сядь, - вказав рукою на стілець.

Я підкорилась його наказу, але все одно нічого не розуміла.

- Я знаю про все, що між вами сталось, - несподівано заявив батько. – Влад розповів.

Моє тіло обдало морозом від його зізнання. Просто супер деньок сьогодні. Давай, тату добий мене остаточно!

- Як він посмів? Як ти посмів, після всього, що сталося, взяти його в мою фірму? – не вкладалось в моїй голові.

- Заспокойся, Анно. Він все зробив правильно. Лише залишивши там,  він зміг тебе захистити.

- Від кого мене захищати? Кому я потрібна?

- Я не хотів тобі цього розповідати, але прийдеться, - важко видихаючи промовив батько. – Влада примусили переписати Інвесткапітал на його заступника і покинути місто, в обмін на твоє життя. А ще він  дізнався, хто тебе збив тієї ночі.

Я закриваю очі після його слів, намагаюся дихати спокійно, але серце скаче галопом. Мене, ніби б’ють чимось важким по голові і притискають до землі.

Влад

Здається, за ці два роки вона стала ще красивішою. А ще, такою впевненою і недосяжною.

Я тримався зі всіх сил, аби не зірватись, аби не притиснути до себе так сильно, щоб перехопило дихання. Здалося, що вже відпустив, забув, змирився жити без неї. А тут, тільки побачив – відразу дах знесло.

Вона досі мене ненавидить. Всім серцем. А чого я хотів? Сам винний. Покинув, втік, навіть нічого не сказав для свого виправдання. Мабуть, варто було. Тільки зараз, пізно про це думати. Я для неї чужа людина, зрадник.

Можливо, я більше б ніколи не з’явився в її житті, якби не обставини. Тепер моє головне завдання – захистити її. Вона навіть не підозрює, в якій небезпеці знаходиться.

Два роки назад.

Я переписав фірму на Євгена. Дуже багато чого відбулося, за час, коли я сидів у СІЗО, а може, і раніше. Точно сказати не можу.

Все почалося після моєї зустрічі з Ольгою. Вона зателефонувала і благала, про зустріч, запевняючи мене, що має важливу інформацію про махінації Євгена. Мені здалось, що вона каже правду і я погодився. Тоді я ще не знав, що роблю найбільшу помилку всього життя.

Ми зустрілися в якомусь кафе на терасі. Вона почала розповідати, що Євген завжди хотів посісти моє місце, зливав інформацію Сомову про всі угоди і контракти. Вів подвійну гру, тобто, все те, що я дізнався сам. Більше я не пам’ятав нічого.

Вранці прокинувся в неї в квартирі. Голова розколювалась. Ця стерва, щось підмішала в мою каву, бо я ніяк не міг пояснити свою відключку і був впевнений, що це її рук справа.

Далі, в кімнату прийшла Ольга, яка далі зловтішалась наді мною. Я зробив спробу підвестись, але перед очима все потемніло. Ця гидота ще не відпустила мене.

Ольга вирішила мені розповісти, що за кермом тієї машини, що збила Анну була вона. І що я, ніколи не зможу цього довести. Тоді мені захотілось накинутись на неї і придушити тварюку, але мої рухи були настільки незграбними, що я просто звалився з ліжка. Я відчував себе некерованим овочем. Все розумів, але тіло було, ніби не моє.

Далі, до нашої бесіди приєднався Євген. Мій псевдо-друг, який без краплі жалю був готовий встромити ножа в спину. Що, зрештою і зробив. Ці двоє діяли разом. Хоча, мені здалось, що над ними був ще хтось. Той, кого я випустив з виду.

Він приніс папери, які я повинен був підписати, і тим самим зберегти життя Анни. Їхня умова – компанія і виїзд з міста. Назавжди.

Ці голубки, гарно потурбувалися про Анну, відправивши  їй наші фото з Ольгою в ліжку. Навіть не можу уявити, що вона відчула тоді. Повірила? Я б повірив.

Тепер, я ніби побитий пес, в якого відібрали останню кістку, сидів під квартирою своєї матері, за 500 кілометрів від Києва і від коханої дівчини, яка ненавиділа мене всією душею.

Саме тут, я повинен навчитися жити заново, але без Анни. Надто багато болю я приніс в її життя. Так краще. Краще для неї.

Наші дні.

Я ще тоді підозрював, що Євген – пішка в цій, не зрозумілій грі. Його просто використали для своїх махінацій. Зараз він, або десь ніжився на островах, або годував голодних риб в Дніпрі. Іншого не дано.

Дядько свідків не залишає. Це я побачив, коли після звільнення Бориса Суханова, який відсидів за смерть мого батька, знайшли повішеним у своєму будинку. І тижня, бідолаха, не провів на волі. Так, доказів в мене не було, але склалось все гарно.

Спочатку в нього все пішло не по плану. Він був впевнений, що я продам акції Сомову, а йому залишиться кинути його за грати. Справа була майже зроблена, якби він врахував деякі важливі деталі. Перша – я зберіг компанію. Друга – Сомов відкупився від тюрми. Не дуже йому хотілося сидіти за чужий злочин. А я ще сумнівався в ньому. Дурень.