Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

До тренера долетіли його слова, він викликав хвалька вперед:

- Ну давай, покажи, на що ти здатен.

Макс розхвилювався. Усі в команді знали, що в нього виходять найкращі голи. Але саме зараз він так боявся зганьбитися знову, що відчув себе невпевнено. Вийшовши вперед, він зробив замах і з усієї дурі вдарив по м'ячу, але трохи не розрахував. Той злетів угору і перелетів ворота. Хлопчик почервонів до коренів волосся.

- Погано, Максе! Яно, покажи знову.

Дівчинка вийшла з шеренги і повторила точнісінько свій минулий удар.

- Ви бачили, як треба? Вам усе зрозуміло? Ногу повертаємо і вдаряємо по м'ячу щічкою! - показував тренер, демонструючи рухи. - Яно, покажи-но ще раз, - скомандував він.

Дівчинка спокійно підійшла до м'яча, невеликий розгін, замах і удар! М'яч у воротах!

Макс задивився на її техніку удару. Чітко відпрацьовані рухи дівчинки заворожували своєю граціозністю. Отакої! Оце дівчисько!

- Мазила! - почувся чийсь смішок, адресований Максу.

- Вона мене дратує! - огризнувся він. - Бачили, як витрiщилась!

Дійсно, дівчина дивилася на Макса так, немов кидала виклик. Так і хотілося врізати по її зарозумілій пиці! Та тільки от біда - дівчат бити не можна.

"Напевно, вона мене одразу зненавиділа за те, що я з неї посміявся під час зустрічі", - подумав він.

Протягом усього тренування татусь-тренер раз у раз ставив у приклад свою доньку, нібито не можна було придумати іншого приниження для команди. Поступово Яну почали ненавидіти всі. І не тільки тому, що вона улюбленець тренера і грає у футбол краще за будь-кого з них, а ще й за те, що задирає ніс і їй не місце в чоловічому колективі.

Після тренування хлопчика не полишали думки про Яну. Це ж треба, програти дівчині! Та вона зробила його за дві секунди! Це надзвичайно несправедливо, адже татусь тренував її з пелюшок, тоді як Макс займався футболом лише другий рік. І взагалі, треба б тренеру народити ще сина, щоб передавати йому свої спортивні премудрості, а доньці залишити ляльки.

Хлопчик зайшов у квартиру чорніший за хмару. Мама побачивши його настрій, поцікавилася з порога:

- Синку, як пройшло твоє тренування?

Вiн нічого не відповів, лише подивився важким поглядом і демонстративно впустив спортивну сумку на підлогу.

- Усе зрозуміло, - без зайвих запитань зробила висновок мама і залишила сина в спокої.

А ось Елка і не думала зважати на поганий настрій брата. Вона займалася підкиданням вгору надувного м'яча, який ненароком потрапив під ноги Максу. Той із психу штовхнув його назад ногою. Однак сестра спритно відбила удар. "Подивiться на неї, ще одна соплива футболістка знайшлася! - невдоволено подумав він. - І що це з дівчатами коїться? Усі як одна у футбол подалися!"

Раптом у нього виникла ідея потренувати удар на сестрі. Треба ж узяти реванш у доньки тренера.

"А це думка!" - зрадів хлопчик.

- Елко, давай-но у футбол пограємо? Ти будеш стояти на воротах, а я забивати голи? Домовилися?

- Домовилися! - зраділа сестричка можливості пограти зі старшим братом, який, якщо чесно, не особливо багато приділяв їй уваги.

Ворота намітили біля стіни, встановивши з боків диванні подушки.

- Ти стій тут і уважно стеж очима за м'ячем, щоб вгадати, куди він полетить наступної миті. Зрозуміла? - напучував він дівчинку.

- Зрозуміла! - відповіла Елка і зайняла своє місце у воротах.

Макс розмахнувся і зробив удар, але сестра успішно відбила м'яч.

- Ого, ти молодець! - похвалив її брат, здивований таким збігом.

Спробувавши повторно забити гол, він виявив, що це був зовсім не збіг. Сестра стежила за траєкторією руху м'яча і спритно відбивала його ногою.

- Очманіти!.. Давай ще!

Повторивши кілька разів спробу, забити гол так і не вдалося.

- Оце так! Елко, та ти ж природжений воротар!

Сестричка тільки безтурботно посміхалася, радіючи схвальним словам старшого брата.

"А що як виростити з неї справжнього воротаря? Тоді можна сміливо привести сестру в команду і цим утерти носа доньці тренера!", - подумалося Максу.

- Елко, ти хочеш стати відомим футболістом? Тобі вручатимуть медалі і показуватимуть по телевізору.

- Ура! Хочу! Хочу! Хочу! - заплескала вона в долоні.

- Тоді вирішено! Приступаємо до щоденних тренувань!

Поки хлопчик пояснював сестрі ази футбольної майстерності, додому повернувся з роботи тато.

- Діти, що це ви тут за галас влаштували? - поцікавився він.

- Тату, я вирішив зробити з Елки професійного воротаря, - повідомив син. - Як би ти знав, як вона удар відбиває?!

- Оце так новина, - усміхнувся батько, дивлячись на доньку. - Донечко, ти що ж, дійсно надумала стати футболістом?

- Ага! - відповіла та, крутячись і витанцьовуючи на одній ніжці.

Макс задумався, підперши підборіддя.

- Хм... Тільки я сумніваюся, що вона не проміняє футбол на свої танці, коли виросте.

Уночі хлопчик довго перевертався в ліжку і не міг заснути через думки, що заважали. Він згадував і аналізував події минулого дня, що вже увійшло у звичку, однак забути про пережите приниження виявилося непросто.

Обурений до глибини душі Макс намагався збагнути, як бути далі. Піти з команди, щоб уникнути подальшої ганьби, було боягузтвом. А змагатися з протеже самого тренера здавалося безглуздим. Повинен бути якийсь вихід! Ховатися від проблем було не в його звичці. До того ж, не личить спецагенту боятися сопливого дівчиська.

Утім, слово "соплива" суперечило образу Яни. Хлопчику згадалося, як спритно вона відбирала м'яч, не даючи забити гол. А її граціозний боковий удар закарбувався в його пам'яті, немов кінофільм. Ось дівчинка спокійно підходить до м'яча, намічає очима траєкторію удару, бере невеликий розгін так, що її кучерики на шиї розвиваються від різкого руху. Потім розвертає ногу і впевнено б'є "щічкою" стопи по м'ячу. Чарiвність кожного руху: від помаху вій і повороту голови до насмішливого погляду зелених очей, заворожували Макса. Він прокручував цей момент знову і знову... І нарешті зрозумів, що закохався.