Читати книгу - "Череп, що шепоче, Джонатан Страуд"

Локвуд був таким завжди — любив викладати найцікавіші відомості в найнедоречніший час. Я вже хотіла розпитати його про все як слід і навіть тупнути ногою, якщо знадобиться, та ось Вінкмен наказав своїм клієнтам розійтись по місцях, і торг мав от-от розпочатись.

Локвуд позирнув на годинник:

— Де ж, урешті, Джордж? Пора вже починати!

— Панове, панове! — говорив тим часом Вінкмен. — Ви вже порадилися з екстрасенсами? Якщо у вас немає запитань, то не марнуймо час — переходьмо до головного. Як я вже оголосив, початкова ціна цієї унікальної речі...

— Зачекайте! — підняв руку білявий молодик із вусами. — У мене є питання!

Вінкмен усміхнувся на весь рот:

— Будь ласка! Прошу!

— Ви щойно повідомили нас про надприродні ризики. А як щодо ризиків з точки зору закону? Тих, що випливають із убивства Джека Карвера? Карвер приніс вам дзеркало — й дістав від вас кинджал у спину. Ми, звичайно, не засуджуємо ваших методів, проте вони привертають забагато чужої уваги! Це вбивство зараз розслідують і ДЕПРІК, і деякі агенції!

Усмішка вмить зникла з обличчя господаря, ніби хтось її вимкнув:

— Ми не вперше зустрічаємось із вами, добродію. Хіба я не заслужив вашої довіри? Хіба ви не задоволені тим, що я продавав вам? З вашого дозволу, я зараз скажу дві речі. По-перше, Карвера я не вбивав. Він завітав до мене й пішов собі живий і здоровий. По-друге, це дзеркало я купив цілком чесно, присягаюся своїм любим сином Леопольдом, який зараз сидить перед вами! — Джуліус Вінкмен притулив свою волохату лабету до грудей. — А щодо ДЕПРІК чи агенцій... — Він плюнув на підлогу. — Ось якої я думки про них! Проте всі, хто боїться наслідків, можуть покинути це місце ще до початку торгу, — він став у центрі сцени й широко розкинув руки. — Отже?..

Цієї миті за вікном спалахнуло біле світло. Ніхто всередині складу, крім нас, не помітив, як воно більшає, яскравішає, а потім знову гасне.

— Тепер наша черга, — прошепотів Локвуд і натяг маску. Вінкменові тим часом ніхто не відповів. Молодик лише стенув плечима, а решта сиділи по своїх місцях.

Вінкмен кивнув:

— Гаразд. Досить уже балачок. Ваші ставки?

Бородань підняв руку.

Аж тут шибка в найближчому вікні розлетілась від шаленого вибуху.

24

Ми знали, що шибка у вікні розлетиться вже від першого вибуху магнію. Проте ми ніяк не сподівалися, що цей вибух рознесе ціле вікно й заодно кілька шибок у сусідніх вікнах. Ефект вийшов набагато кращий, ніж ми очікували: стіна друзок — мов айсберг, що тане, — скотилася всередину, огорнута хмарою солі, заліза й білого магнієвого полум’я.

І ще до того, як ця злива уламків осіла на підлозі, крізь отвір у вікні до кімнати влетіли ще дві каністри з вогнем.

У момент, коли ці каністри вибухнули, ми з Локвудом уже мчали сходами вниз, тримаючи в руках рапіри й нові заряди магнію.

Гуркіт вибуху та брязкіт розбитого скла оглушили нас навіть крізь вовняні маски. Цього, одначе, ми й сподівались. Гості й господарі дістали по заслузі: їхні постаті було добре видно крізь сріблястий серпанок диму.

Підлітки-екстрасенси підскочили зі стільців і з криками майнули в темряву. Охоронці кидались туди-сюди, захищаючи свої голови від зливи з солі й скла. Два Вінкменові клієнти попадали на коліна, ніби на Страшному суді. Білявий молодик нерухомо сидів на своєму стільці — його, напевно, паралізував страх. Вінкменів син безпорадно похитувався на місці. Сам Вінкмен озирався на всі боки, як розлючений бугай, нервово ламаючи пальці й витягаючи шию, на якій аж понабрякали судини.

Помітивши, як ми біжимо сходами, він вибалушив свої чорні очі.

Цієї миті друга й третя Джорджеві каністри впали на підлогу кімнати. Спалахнули ще два стовпи сліпучо-білого вогню. Вінкмена відкинуло вбік: він ударився об стіл, на якому лежало дзеркало, й тяжко гепнув униз, зачепившись за один з ліхтарів і розтрощивши його. Розпечені залізні стружки злетіли в повітря червоногарячим каскадом.

Довкола панували жах і безлад. Чоловік у смугастому костюмі з криком качався по підлозі; з рукавів його піджака курилися струмені диму. Вінкменів син упав на стілець, розламавши його своєю вагою. Бородань перелякано зойкнув і кинувся навтікача.

Лише білявий молодик не ворушився, зирячи вперед невидющими очима.

Тим часом ми з Локвудом уже підбігали до кімнати. Ми розуміли, що увесь цей шарварок подарував нам лише кілька секунд, і хоча Джорджева робота перевершила всі наші надії, часу все одно було обмаль. Я мала далі відвертати увагу гостей, поки Локвуд забере дзеркало. Я замахнулась і пожбурила четверту каністру з вогнем у бік охоронців. Локвуд кинув ще одну, п’яту, каністру — і влучив нею просто в футляр із посрібленого скла.

Гримнули ще два вибухи. Перший остаточно спантеличив охоронців, а другий розбив футляр на друзки. Вінкмен, що відчайдушно намагався підвестись, зник у спалаху сріблястого полум’я.

Локвуд перескочив через залізні ланцюги — і врізався в хмару диму, тягнучи за собою слід із лавандових пахощів. В одній його руці я помітила полотняну торбину.

Коли скляний футляр тріснув, дзижчання в моїх вухах відразу посилилось. Я вгледілася в туман і побачила, як Локвуд схиляється над столом, а над ним виростають чиїсь примарні силуети. Хор незліченних голосів вигукнув:

— Поверніть нам наші кістки!

Локвуд розшморгнув торбину з лавандою, і рукою, затягнутою в рукавичку, сховав туди дзеркало. Дзижчання вмить замовкло. Силуети розвіялися. Голоси вщухли.

Локвуд вибіг із димової хмари просто на мене.

Аж тут, за кілька ярдів від нас, піднявся зі свого стільця білявий молодик з вусами. Він потягся до свого ціпка з полірованим руків’ям, що лежав поряд на підлозі. Міцно стиснув руків’я і витяг із ціпка довгий тонкий клинок. Тоді кинув дерев’яні піхви вбік і ступив до нас. Я взяла з пояса ще одну каністру з магнієм, замахнулася...

— Стій! Стрілятиму!

Вінкмен піднімався з-за стола. Обличчя його почорніло, волосся розкуйовдилось, пенсне з’їхало набік. Його піджак був поцяткований слідами від горілої солі, що курилися димком. А в руці тремтів невеличкий чорний револьвер.

Я заціпеніла з каністрою в руці. Локвуд