Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Що Мін говорив про свого батька? Батько загинув. Але я не пам'ятала, щоб Мін розповідав, як саме загинув. Джи Мін говорив, що він був лікарем.   

 Загалом, я могла лише нескінченно гадати, що сталося, і чому вони поїхали.  

 Час минав, я поступово звикала до нового для себе життя. У мене було все найнеобхідніше і мета в житті: здобути хорошу освіту, щоб потім вдало влаштуватися, мати змогу ні від кого не залежати і забезпечувати саму себе.   

 Але, якщо зовні я була спокійна, ніхто не знав, що творилося в моїй душі. Моє серце було розбите, і я закрила його для інших, не прагнула стосунків. Я часто думала про Джи Міна. Забути його в мене не виходило. Несвідомо шукала його і чекала, що одного разу зустріну його. Сеул величезний і, хто знає, можливо, Мін так само тут.   

 Я почувалася по-різному: нудьгувала, сподівалася, вірила, потім злилася на Міна, і, зрештою, просто згадувала його і сумувала. Я так і не змогла забути його.   

 Кілька років мені знадобилося, щоб розучиться чекати, шукати Чон Джи Міна в натовпі незнайомців. Що старшою я ставала, то час біг швидше, і незабаром зрозуміла, що минуло занадто багато часу. У прагненні зайняти своє місце під сонцем пройшла моя рання молодість. У мене була робота, я досить непогано заробляла і могла собі дозволити винаймати хорошу квартиру, купити недорогий автомобіль і навіть не в кредит, знаючи, що на «чорний день» є певні заощадження. Але моє особисте життя так і не було влаштоване.   

 Я намагалася одного разу звернути увагу на молодого чоловіка, якому, судячи з усього, подобалася. Але ми зустрічалися недовго. Розлучилися, коли зрозуміла, що нічого не можу йому дати навзаєм на його почуття і турботу про мене. Я лише обманювала себе, що мені потрібен хтось. Усе, що могла - віддавати себе роботі. І, врешті-решт, від мого особистого життя нічого й не залишилося.  

 Я перестала чекати, я перестала сподіватися.