Читати книгу - "Тільки твоя, Лія Роуз"

- Ти сам не знаєш про що кажеш! – справедливо обурився Антон.

- Але я знаю, що якщо ти не зупинишся, мені знову не обломиться побачення, бо хтось знову буде втирати шмарклі моїй секретарці! – огризнувся Дмитро. – Ти зараз реально псуєш життя трьом людям. І може навіть собі. Але тобі – так і треба!

- Дай мені договорити з Вірою, - з зусиллям але взяв себе в руки Волков.

- Віро ти цього хочеш? – скептично подивився на дівчину Дмитро.

- Ми вже все обговорили, - Віра пожалкувала, що не може сховати очі за волоссям. Тому тільки коротко похитала головою і відвернулась.

Антон розвернувся на п’ятах, і пішов геть. Відчуття було таке, ніби у Віри в руках залишилось його серце. Він вже не був впевнений в правильності своїх вчинків. Тому що думки про те, що пройшов би місяць їх стосунків, гормони б уляглись, і їх з Вірою недоліки вилізли б на перший план не здавались Волкову більше раціональними. Не здавалось йому вірним і те, що Віра могла б покинути його, так як зробила Олеся. Бо Олеся ніде не працювала – а Віру і справді можна було б посадити поруч з собою в приймальні. Знати, що вона близько, бачити її за бажанням, обідати з нею, розмовляти і торкатись її ненароком, коли ніхто не бачить. 

Не зрозуміло було, чому йому ця думка не прийшла в голову раніше. Але тепер, коли він образив дівчину і відштовхнув від себе, було не зрозумілим, як повернути все назад.