Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

В Небесних Величинах

В Небесних Величинах панувала напружена тиша, розірвана криком, що прокотився крізь безмежний простір, змусивши хмари здригнутися й зрушити зі своїх вічних позицій. Небо потемніло, затягуючи обрій важкими темними хмарами. Цієї ночі піде дощ — холодний, невблаганний, злий.

Вони розгнівалися.

Правила були порушені. І вперше за час існування Ерде гнів Величних став відчутний навіть у найвіддаленіших куточках світу. Їхні голоси злилися в гуркіт громів, а присутність — у крижаному вітрі, що ніс заклик всім, хто мав мудрість дослухатися.

Та цього разу попередженням не обійтися.

Мусили прикликати ЇЇ.

Ту, що самі ж обрали для своїх дітей. Ту, чия душа торкнулася частинок їх сутностей, що послали вони в порятунок тому світові. Та не для того, щоб покарати, а щоб зрозуміти, як відбулося те, чого не мало трапитися. Про що в них не було жодних знань, та все ж утворилося, велінням їх тандему.

І вона відгукнеться. Бо поклик Величних не можливо проігнорувати.

***

Я бачила дивний сон, ніби стояла посеред зали, яка здавалася нереальною уявою художника. Хмари клубочилися під ногами, торкаючись щиколоток, і були настільки густими, що я не могла побачити підлогу.

Підняла голову — та завмерла.

Переді мною, на величезних тронах, сиділи чотири постаті. Вони були мов створені зі світла, зірок і... коштовностей? Їхні тіла мерехтіли, немов дорогоцінні статуї, а в грудях у кожного пульсував кристал. Кожен — іншого кольору: червоний, золотий, зелений і синій. Вони світилися так яскраво, що їхнє сяйво відбивалося на колонах і ледь не засліплювало мене.

Вони дивилися прямо на мене вивчаючи... я відчувала це.

Не сон... таке б мені ніколи не приснилося.

— Хто ви? — запитала я пошепки.

Я зробила ще один крок — і раптом повітря задрижало.

— Ми прикликали тебе, Катіоно, дівчино зі світу за завісою, — відповів один із них, той, у кого кристал пульсував золотим сяйвом, — бо правила було порушено. І тепер ти стоїш перед Величними Коштовностями, тож дай нам відповідь: як посміли ви з’єднатися в потрійному тандемі?

Його голос був гучним, немов зітканим із тисячі грозових хмар, що зливалися в один потужний гуркіт. Я відчула, як у грудях защеміло: вони знали. Дізналися за наш експеримент і, вочевидь, це їх розгнівало.

Спробувала відвести погляд у бік, але величезні постаті мерехтіли так яскраво, що здавалося, навіть тіні тікають геть. Моя нога спробувала зробити крок уперед, та наче приросла до хмар, не даючи просунутися.

— Я... — тихо видихнула, усе ще не розуміючи, чи можу я говорити з ними на рівних. — Ми мусили вилікувати людей, що були заражені Скверною.

— Це неможливо, вона на таке не здатна, — втрутився другий із них, чий кристал мав червоний відтінок. У його голосі бриніла крижана впевненість.

— Але ж її темрява була там, у їхніх серцях... — спробувала пояснити я, відчуваючи, як у грудях наростає відчай.

— Це неможливо, — відрізав третій Величний, із зеленим кристалом. — Те, що ви називаєте Скверною, не має таких сил, щоб проникати настільки глибоко, особливо в людські душі.

— Але ж...

— Ні! Такий тандем неприпустимий для цього світу, — урочисто, але різко проголосив він. — Обрана не може і не повинна з’єднуватися одразу з кількома Вартовими.

Я підвела очі на них, намагаючись утримати рівновагу між переляком і сміливістю:

— Та чому?! Поясніть мені! Я ж просто... звичного злиття не вистачало, щоб зупинити поширення! Тож ми...

— Їм неможна цього робити. — Голос Величного з червоним кристалом пролунав. — Кожен із них має зберігати свій особливий зв’язок з Обраною окремо, щоб не порушувати Баланс.

Мої плечі пригнічено опустилися. Я стримувала сльози від образи та розпачу:

— Але ж як інакше?! Ми не могли просто стояти й дивитися, як гинуть люди! Вартові разом зі мною здійснили те, що врятувало багатьох! Чому... чому це так погано?

— Тому, що створеного порядку слід дотримуватися, — відповіла постать із золотим кристалом. — Ваші дії небезпечні. Коли Обрана приймає більше одного Вартового, сила стане надто могутньою та розчинить в собі Елемент. Така ціна спільного злиття — повільна смерть Вартового.

Повільна смерть...

Груди стиснуло не даючи зробити подих.

— Але... — почала я, намагаючись бодай заперечити.

Голос із золотим кристалом відгукнувся негайно:

— Те, що ви бачили як порятунок, може обернутися катастрофою на іншому рівні. Для вас — один подвиг, а для світового порядку — злочин проти його головного закону: збереження життя Вартових та рівноваги всіх стихій.

Я знову відчула, як моє тіло обпікає їхня незбагненна енергія. Хотіла спитати: “Яка рівновага? Люди помирали!” Проте кожен подих давався надзусиллям, а слова ледь виходило промовляти.