Читати книгу - "Напівдикий"

Селія пояснює, що кожен член Альянсу належатиме до однієї з оперативних груп. Таких груп буде чотири: «Розвідка й ведення бою», «Заготівля і зберігання провізії», «Куховарство й утримання табору», «Зцілювання». Ми з Габріелем бійці. Еллен, Ґрейторекс і Несбіт зараз у розвідці. Анналіза разом із іншою групою допомагає доставити в табір продукти.

Я зиркаю на Маркуса. Його не назвали у складі жодної оперативної групи. Ми зустрічаємося поглядами, і мені здається, що він також про це думає. Батько каже:

— Коли я зможу почати вбивати Ловців?

— Розвідники мають повернутися завтра. Перший рейд відбудеться завтра вночі.

Пізніше я підходжу до Селії, щоб запитати про Дебору.

— Чи залишила вона вже Раду?

Селія задоволено відповідає:

— Дебора погодилася звідти піти. Їй тепер цілком неможливо передавати нам інформацію так, щоб її відразу в цьому не запідозрили. Вона долучиться до нас. Я вже вислала людину, яка має привести її сюди.

Цієї ночі я погано сплю. Мене не мучать кошмари, але я прокидаюся і не можу вже заснути. Думаю про Анналізу, сподіваюся, що з нею все гаразд. Я гадав, що вже сьогодні буду з нею, але вона має повернутися тільки завтра. Мені стає незатишно від цих думок. Анналіза майже цілком відновила здоров’я, відколи відійшла з-під впливу Меркуріїних чарів. Вона спритна і чудово бігає, але якщо їхню групу виявлять Ловці, то, чесно кажучи, у них не буде жодних шансів урятуватися. Урешті-решт я встаю й починаю блукати лісом. Ще темно, але поруч зі мною з’являється Габріель.

— Мені також не спиться, — пояснює він.

— Мені треба спалити зайві калорії, — кажу я. — Біжімо?

— Звісно!

І ми починаємо швидко бігти.

Так чудово бігти й бути вільним. Просто бути вільним. Поволі накрапає дрібненький дощик, мряка. Біжучи, я відчуваю на щоках його холодне поколювання. Це прекрасно! Гукаю Габріелю, що йду у відрив.

Набираю швидкість і неймовірно стрімко долаю якийсь пагорб, а тоді збігаю вниз на галявин. Там біля потічка є невеличка галявинка. Світає, і я зупиняюся. Сідаю, схрестивши ноги, на землю й чекаю, прислухаючись. Так добре сидіти, вбираючи пахощі землі й дерев і дивлячись на потічок, що тихенько дзюрчить переді мною. Тут так тихо і спокійно, що просто не віриться в те, що невдовзі нам доведеться вступати в бій, і мені знову доведеться вбивати. Цей ліс нагадав мені те місце, де я прокинувся після того, як убив ту спритну Ловчиню. Я був шокований, Ловчиня лежала мертва, а ліс залишився таким самим, як завжди, прекрасним і безжурним. Можливо, все, що в нас є, — це надія на те, що ліс буде прекрасним довіку?

Невдовзі чутно Габріелеві кроки, потім вони стихають, і я усміхаюся: знаю, що він намагається підкрастися ззаду.

Не рухаюся, але нашорошую вуха, щоб почути найменший шерех. Він або завмер на місці, або серйозно вдосконалив своє вміння наближатися безшумно. І раптом я чую за спиною шелестіння листочків і обертаюся саме тоді, коли він із вигуками стрибає на мене. Ми вдаємо бійку, а тоді відкочуємося врізнобіч, але й далі лежимо на землі.

— Якби я був Ловцем, ти вже б опинився на тому світі, — каже він.

Я регочу: Габріель і сам знає, що це неправда.

Кажу:

— Тобі добре вдалося. Я тебе почув лише в самому кінці.

— Похвала гірша за хулу, — буркає він.

— Що ти маєш на увазі? — не розумію я.

— А те, що ти б мене вбив.

— Ну, так. Але думаю, що для багатьох Ловців твій наскок став би доволі прикрою несподіванкою. Деякі з них дуже вправні, а інші трохи гірші, — знизую плечима. — Мусиш хіба сподіватися на те, що тобі щаститиме й ти потраплятимеш лише на гірших.

— Я не маю наміру перевіряти, на кого саме натрапив, бо планую стріляти в них усіх із достатньої відстані.

— Гарний задум.

Габріель підсовується ближче до мене, ми сідаємо й дивимося на невеличкий схил, що спускається між дерев до потічка.

Я кажу:

— Буде багато стрілянини. І вже скоро.

— Так, буде багато всякого жахіття, дуже багато. Я бачу війни, жорстокі війни, і Тибр я бачу, що піниться від крові.

— Ми йдемо в наступ уночі, — повідомляє Селія.

— Нашою ціллю буде новий вишкільний табір, у якому є десять новобранців і двоє Ловців, — пояснює Несбіт. Він повернувся рано-вранці і тепер інформує всіх нас. — Я стежив за цим табором упродовж останніх двох днів. Стажерки в основному молоденькі: шість німкень і чотири француженки. Усі вони розуміють англійську мову. Усі жінки. Усі доволі вправно володіють пістолетами, але в рукопашній сутичці безнадійні. Одна німкеня вміє створювати шум, десь так, як і Селія, але він слабенький і не завдасть вам великої шкоди. А ше одна француженка може ставати невидимою. Знову ж таки, це досить слабенький Дар, вона стає невидимою лише на кілька секунд, але цього буде достатньо, щоб дезорієнтувати суперника, бо тоді її можна просто втратити з виду, або ж вона отримає нагоду неочікувано підкрастися до вас. Обидві Ловчині цілком досвідчені: англійки, їм за тридцять, чудові стрільці, прекрасно б’ються врукопашну.

Селія каже:

— Новобранці становитимуть загрозу, якщо матимуть змогу застосувати зброю. А вони зазвичай навіть у ліжко її беруть. Ми нападемо, щойно почне світати: дехто з них ще спатиме, дехто просто не встигне налаштуватися на бій.

— Відтак, переходимо до місця їхнього розташування, — додає Несбіт. — Вони на старому аеродромі; це відкрита місцевість, оточена парканом. Сплять новобранці всередині одного з маленьких ангарів. Двоє вартових охороняють ворота, змінюючись шо три години, але паркану ніхто не патрулює.

— І як це далеко звідси? — цікавиться Габріель.

— Це у Франції, понад п’ять годин автом, але Маркус утворив розколину, через яку ми всі зможемо перейти. Розколина виведе нас на певне місце, від якого до летовища якихось півмилі.

Селія каже:

— Світає о шостій. Несбіт і Натан вирушать звідси о четвертій для попередньої розвідки. Усі решта стартують о п’ятій.

— Я не розвідник, — заперечую.

— Так, ми це знаємо. Але Несбіт — найкращий наш розвідник і дуже для нас цінний. Тому ти його оберігатимеш, ризикуючи при потребі власним життям.

Несбіт шкірить зуби.

— Я знаю, друзяко, шо ти захистиш мене від кулі своїми грудьми.

— Краще штовхну тебе у коров’яче лайно, щоб захистити!

Несбіт знизує плечима.

— Головне — результат.

— Я стану на чолі нашої групи, — каже Селія. — Усі вирушаємо на завдання. Усі набираємося досвіду. Працюємо парами. У майбутньому пари можуть змінюватися — цей