Читати книгу - "Янголи і демони"

Навколо них уже почав збиратися натовп.

Макрі заверещала.

— За жодних умов я не віддам вам плівки з цієї камери без дозволу мого начальника в Лондоні. Пропоную вам...

Гвардійці не дали їй договорити. Один вирвав камеру в неї:і рук. Інший грубо схопив її за плече й потягнув до Ватикану.

— Grazie, — казав він людям, що розступалися, даючи їм дорогу.

Макрі молила Бога, щоб вони не додумалися її обшукати. Якби їй вдалося не віддавати плівку достатньо довго...

Раптом сталося неймовірне. Хтось із юрби запхав руку їй під піджак. Макрі відчула, як касета вислизнула з-під пояса. Вона різко повернулась... але проковтнула слова, що вже були готові зірватися з язика. Поруч, затамувавши подих, стояв Ґюнтер Ґлік. Він підморгнув їй і зник у натовпі.

77

Роберт Ленґдон, заточуючись, зайшов до туалету, що біля кабінету Папи. Він змив з обличчя і вуст кров. Це була не його кров, а кардинала Ламассе, який щойно загинув страшною смертю на людному майдані, що межує з Ватиканом. Незаймані жертви на олтарях науки. Досі вбивця неухильно виконував свої погрози.

Ленґдон дивився у дзеркало з відчуттям безпорадності. Очі запали, обличчя витягнулось, на щоках з’явилася темна щетина. Туалет був розкішний і сяяв чистотою — чорний мармур, — золота сантехніка, м’які рушники й пахуче мило.

Ленґдон намагався прогнати з-перед очей криваве тавро, яке щойно бачив. Повітря. Але страшний образ не йшов з голови. Від сьогоднішнього ранку він уже побачив три амбіграми... і знав, що попереду ще дві.

З-за дверей долинали гучні голоси. Оліветті, камерарій і капітан Рошер сперечалися, що робити далі. Антиматерії, вочевидь, знайти не вдалося. Або гвардійці не зауважили контейнера, або ж зловмисники проникли у Ватикан глибше, ніж бажав визнати Оліветті.

Ленґдон витер руки й обличчя. Тоді пошукав очима пісуар. Пісуара не було. Лише унітаз. Він підняв кришку.

Стоячи над унітазом, він відчував, як з його тіла виходить напруження і по ньому прокочується запаморочлива хвиля втоми. Його переповнювали дуже суперечливі відчуття. Він смертельно втомився, багато годин не. Їв і не спав; він ішов стежкою світла і став свідком двох жорстоких убивств. А від думки про можливий кінець цієї драми його пронизував жах.

Думай, казав він собі. Але в голові не було жодних ідей.

Він спустив воду, і йому прийшла несподівана думка. Це ж туалет Папи, промайнуло в голові. Я щойно поцюняв у папському туалеті. Він хмикнув. Святий трон.

78

Тим часом у Лондоні працівниця Бі-бі-сі швидко витягла касету з приймача супутникового зв’язку і промчала з нею крізь апаратну. Увірвалась до кабінету головного редактора, з розгону вставила касету в його програвач і натиснула play.

Доки касета крутилась, вона переповіла йому свою розмову з Ґюнтером Ґліком, що перебував у Ватикані. До того ж вона щойно з’ясувала у фотоархівах Бі-бі-сі особу людини, яку вбито на майдані Святого Петра.

Додивившись матеріал, головний редактор вийшов з кабінету і задзвонив у дзвіночок. Усі разом припинили роботу.

— Прямий ефір через п’ять хвилин! — оголосив він. — Найкращого ведучого — до камери! Координатори зв’язків із медіями, починайте переговори! Маємо матеріал для продажу! У тому числі фільм!

Координатори миттю похапали візитівники.

— Тривалість фільму? — крикнув один.

— Тридцять секунд, уже змонтований, — відповів головний редактор.

— Суть?

— Убивство, зняте наживо.

— Ціна й умови? — пожвавились координатори.

— Мільйон доларів США.

— Що?! — Усі разом підвели голови.

— Ви що, не чули? Починайте з акул. Сі-ен-ен, Ем-ес-ен-бі-сі, тоді велика трійця! Запропонуйте скорочений перегляд. Скажіть, що вони мають п’ять хвилин на роздуми. Тоді матеріал вийде на Бі-бі-сі.

— Що ж такого сталося, чорт забирай? — не витримав хтось. — З прем’єра живцем здерли шкіру?

Головний редактор похитав головою.

— Ще краще.

А десь у Римі цієї ж миті вбивця насолоджувався короткою хвилею відпочинку. Він сидів у зручному кріслі й захоплено розглядав легендарну кімнату. Я перебуваю в храмі Просвітлення, думав він. У сховищі ілюмінатів. Важко було повірити, що воно збереглося — через стільки століть.

Дотримуючись обіцянки, він набрав номер репортера Бі-бі-сі, із яким розмовляв раніше. Час настав. Але найприголомшливішу новину світ почує трохи згодом.

79

Вітторія Ветра відпила води зі склянки й машинально відкусила печива, яке щойно приніс якийсь швейцарський гвардієць. Вона знала, що треба поїсти, але апетиту не мала. У кабінеті Папи точилася напружена дискусія. Капітан Рошер, командир Оліветті й півдюжини швейцарських гвардійців оцінювали втрати й обмірковували наступний крок.

Роберт Ленґдон стояв неподалік і дивився у вікно на майдан Святого Петра. Вигляд він мав пригнічений. Вітторія підійшла до нього.

— Ідеї є?

Він похитав головою.

— Печива?

Побачивши їжу, він трохи пожвавився.

— Аякже! Дякую. — Він жадібно накинувся на печиво.

Розмова в них за спинами раптом стихла — до кабінету в супроводі двох гвардійців увійшов камерарій Вентреска. Якщо раніше він виглядав стомленим, подумала Вітторія, то тепер здавався просто спустошеним.

— Що сталося? — запитав він в Оліветті. Із виразу його обличчя було зрозуміло, що про найгірше йому вже доповіли.

Офіційний звіт Оліветті нагадував інформацію про жертви на полі бою. Він чітко, без емоцій, виклав факти:

— Кардинала Ебнера знайшли мертвим у церкві Санта-Марія дель Пополо кілька хвилин по восьмій. Він задихнувся. На грудях у нього було тавро у вигляді амбіграми слова «земля». Кардинала Ламассе вбили на майдані Святого Петра десять хвилин тому. Йому прокололи легені. На грудях він мав тавро зі слова «повітря», теж у вигляді амбіграми. В обох випадках убивці вдалося втекти.

Камерарій перетнув кабінет і втомлено сів за папський стіл. Похилив голову.

— Однак кардинали Ґідера і Бадджіа ще живі.

Камерарій різко підвів голову. На обличчі в нього застиг вираз болю.

— І цим ми маємо себе заспокоювати? Двох кардиналів убито, командире. А двох інших, вочевидь, невдовзі чекає те саме, якщо тільки ви їх не знайдете.

— Ми їх знайдемо, — впевнено сказав Оліветті. — Я в це вірю.

— Вірите? Досі в нас були самі провали.

— Це неправда. Ми програли дві битви, але виграємо війну. Ілюмінати хотіли перетворити цей вечір на всесвітню виставу. Досі нам вдавалося зривати їхні плани. Тіла обох кардиналів було знайдено й вивезено без зайвого галасу. Крім того, — вів далі Оліветті, — капітан Рошер сказав мені, що пошуки антиматерії достатньо просунулись.

Капітан Рошер у червоному береті ступив крок уперед. Вітторії він здався людянішим від інших гвардійців, — суворим, але не таким жорстким. Голос у нього був глибокий і