Читати книгу - "Малий і Карлсон, що живе на даху"

Карлсон аж підскочив.

— Все це добре, але… — почав він, тоді здвигнув плечима. — Ну, та хай. Дурниці, не варто й згадувати. Хоч я не думаю, що у Васастаді знайдеться багато відюг.

А панна Цап, думаючи про весілля, дедалі більше захоплювалася.

— Ти, Малий, будеш моїм свідком, — сказала вона. — Я пошию тобі чорний оксамитовий костюмчик. О, який ти будеш гарненькийі

Малий здригнувся. Чорний оксамитовий костюмчик? Та Крістер і Гунілла луснуть зі сміху!

Зато Карлсонові було вже не до сміху, він розсердився.

— Я не граюся, якщо також не буду свідком, — заявив він. — Я хочу мати чорний оксамитовий костюмчик і бути гарненький. А то я просто не граюся!

Тепер уже зареготала панна Цап.

— Аякже, ото було б гарне весілля, якби ми взяли тебе до церкви!

— Я теж так гадаю! — захоплено сказав Карлсон. — Я стояв би позад вас у чорному оксамитовому костюмчику, весь час ворушив би вухами й подеколи салютував, бо на весіллі має бути салют.

Дядько Юліус був такий щасливий, що хотів, аби всім було весело. Він сказав, що Карлсон, звичайно, теж піде з ними. Проте панна Цап заявила, що як їй доведеться брати Карлсона за свідка, то краще вона взагалі не виходитиме заміж.

Настав вечір. Малий сидів у Карлсона на ганочку й дивився, як западав присмерк і як спалахувало світло навколо у Васастаді й по всьому Стокгольмі, скільки було видно.

Так, був уже вечір, Малий сидів поруч з Карлсоном, і йому було дуже гарно. Десь у Вестергетланді поїзд саме доїхав до невеличкої станції, і з нього висів дядько Юліус. Десь по Балтійському морю плив білий корабель із мамою й татом. Панна Цап була на Фрейгатан і втішала Фріду. Бімбо вже згорнувся калачиком у своєму кошику. А тут, на даху, сидів Малий поруч із своїм найкращим приятелем і їв разом з ним булочки з торбинки, смачні свіжі булочки панни Цап, і їм було дуже гарно. А все ж Малий був стурбований. Адже той, хто хотів бути Карлсонові найкращим приятелем, ніколи не мав спокою.

— Я ж пояснював тобі, як тільки міг, — сказав Малий. — Я тебе пильнував, ще й як пильнував! Але тепер не знаю, що буде далі.

Карлсон узяв ще одну булочку й проковтнув її цілу.

— Який ти дурний! Адже вони тепер не можуть здати мене до редакції газети й дістати цілу купу п’ятаків, я їм усі карти сплутав, і вони лишилися ні з чим. Розумієш? Філле, Рулле і цілий табун таких, як вони!

Малий теж узяв собі булочку й задумливо надкусив шматочок.

— Ні, ти сам дурний, — сказав він. — Цілий Васастад кишітиме людьми. Не один йолоп захоче подивитись, як ти літаєш, спробує викрасти твого мотора й таке інше.

Карлсон захихотів.

— Ти справді так гадаєш? А що, як ти не помиляєшся? Тоді нам таки часом випаде веселий вечір.

— Веселий вечір? — обурився Малий. — Таж ми з тобою не матимем ані хвилини спокою!

Карлсон захихотів ще вдоволеніше.

— Ти справді так гадаєш? Будемо сподіватися, що так і вийде.

Малий розсердився.

— Добре, але як ти даси собі раду? — з серцем спитав він. — Що ти робитимеш, коли сюди напхається повно людей?

Карлсон схилив набік голову і глянув спідлоба на Малого.

— Ти сам знаєш, що на це є три способи: дратурувати, жартувати й виступати. І я наміряюся застосувати їх усі три.

Він так лукаво дивився на Малого, що той не витримав і засміявся, хоч йому було не дуже весело. Спершу він тільки пирхнув, ледь-ледь, та потім у ньому бульбашками піднявся до горла сміх, і що дужче він сміявся, то вдоволеніший ставав Карлсон.

— Гей-гей! — сказав він і так штовхнув Малого, що той мало не звалився з ганочка. Тоді Малий ще дужче засміявся і подумав, що, мабуть, аж тепер почнеться щось справді веселе.

А Карлсон сидів на східцях і замилувано дивився на свої чорні великі пальці, що повисовувалися з дірок у шкарпетках.

— Ні, їх я вже не продаю, — сказав він. — І не проси мене, Малий. Адже ці пальці належать найбільшому в світі багачеві і вже не продаються.

Він засунув руку в кишеню і вдоволено забряжчав своїми п’ятаками.

— Гей-гей! Багатий, і вродливий, і розумний, і до міри затовстий чоловік у розквіті сил — це я. Найкращий у світі Карлсон, у всьому найкращий, розумієш, Малий?

— Розумію, — відповів Малий.

Але в Карлсонових кишенях було ще щось, крім п’ятаків: там був також іграшковий пістолет, і Малий нестямився, як Карлсон стрельнув, і то так гучно, аж луна покотилася по всьому Васастаді.

«Ну от, починається», — подумав Малий, побачивши, що в навколишніх будинках відчиняються навстіж вікна і чути обурені голоси.

А Карлсон заспівав, киваючи влад собі чорними пальцями на ногах:

Хочу я стріляти, хочу я гуляти,

Босе, бісе, басе, бісе, бом!

І щодня я хочу з кимось жартувати,

Босе, бісе, бом.

Хай буде гей, хай буде гоп, і бом, і па!

Мене всі люблять, бо я найкращий, бо я — це я.

Бо гой-гой-гой,

Бо ой-ой-ой!

І босе, бісе, басе, бісе, бом!

Примітки

1

Ере — дрібна монета в Швеції.

2

Мансарда — кімната на горищі.

3

Васастад — один із районів Стокгольма.

4

Меларен — озеро, що на ньому стоїть Стокгольм.

5

Скансен — музей просто неба в Стокгольмі.

6

Йон Блунд — казковий образ; добрий карлик, що приносить людям сон.