Читати книгу - "Небезпека рецидиву"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мабуть, — відповів я. — Але сталося те, що сталося. Я подумав, тобі варто знати. Газети вже могли розкопати цю історію.
— Як?
— Поліція. Там знайдуться охочі поділитися з пресою смаженим. Або сама Ніна Гаґен розпустить чутки.
— Гадаєш?
— Не знаю, Сюнне. Я сьогодні нездатний ясно мислити.
— Якщо тебе притягнуть… — озвалася за мить Сюнне.
— Притягнуть…
— Що буде з твоєю адвокатською ліцензією? Заберуть?
— Можливо.
— Ми якось можемо цьому запобігти? То ж катастрофа!
— Яке там, Сюнне! — похитав я головою. — Про це ще буде час подумати пізніше. Тепер займімося нашою справою.
Я викликав таксі, щоб поїхати й забрати авто, і встиг повернутися додому ще до приїзду Карі. Щойно переступивши поріг, вона пильно глянула мені в вічі й запитала, що трапилося. Я зітхнув, допоміг їй зняти пальто й повів на кухню. Ми пили чай, я розповідав, вона слухала. Почуте їй не сподобалося.
— Безглуздий вчинок, Мікаелю.
— Мені не пощастило, а ось Ніні Гаґен дуже навіть пощастило. Тепер я вже мав би на руках докази її співучасті в убивстві Майї.
Карі була непохитна.
— Напевно, мав би, та однаково вчинок твій не мас виправдання. Господи, Мікаелю, ти ж адвокат! Ти повинен вивчати документи й виступати в суді, а не вламуватися, чорт візьми, до чужих помешкань!
Карі рідко лаялася. Я бачив її очі, гарячкові червоні плями на щоках і вирішив, що мудріше буде їй не суперечити. Не мав ніяких душевних сил для сварки.
— Маєш рацію, — мовив я. — Дурний вчинок.
Від такої несподіваної сумирності, Карі аж замовкла й помалу заспокоїлася. Я зізнався, що існує реальна загроза втратити адвокатську ліцензію. Карі знов розхвилювалася, збуджено заговорила, але я недовго її слухав:
— Карі, помовчи трохи. Я знаю, ти маєш рацію, але тепер уже нічим не зарадиш. Справа зроблена. Не лай мене сьогодні, будь ласка! Будемо розв'язувати проблеми поступово, — Карі далі палала гнівом, але промовчала, а я повів далі: — Я втомлений, виснажений. Завтра починаються слухання у суді. Ситуація і так дуже непроста.
Карі ще стиха бухтіла, проте вона не вміла довго сердитися. Ось її обличчя розгладилося, а вже за мить вона підійшла до мене й обвила руками.
— Який же ти дурень, Мікаелю, — повторила знову, та голос її став м'якішим, вона притулилася щокою до моєї шиї.
— Погоджуюсь, — сказав я. — Може вип'ємо по келиху червоного вина перед сном?
У темряві її голос існував окремо від усього, окремо від тіла.
— Ота жінка, — мовила Карі. — Ніна Гаґен…. Цілком заморочила тобі голову.
— Ну що ти!
— Правда-правда. Через неї ти геть утратив здатність тверезо ухвалювати рішення.
Я лежав, прислухаючись до її дихання, до тиші після її слів.
— Вона вбивця, Карі. Вона небезпечна.
— Можливо… Але ти зробив усе, що міг. Забудь її. Зосередься на своїй роботі.
— Твоя правда. Так і зроблю.
І за якусь мить знову:
— Я серйозно кажу, Мікаелю. Подумай трохи про нас…
З її голосу мені здалося, що вона не надто на мене покладається.
Розділ 47Уранці я ще почувався стерплим від утоми, майже розбитим від небажання починати новий день, хоч і проспав дев'ять годин поспіль. Важкість, в'ялість у тілі й голові.
Я піднявся парадними сходами судової будівлі, увійшов до вестибюлю, звернув праворуч і рушив на другий поверх до окружного суду. Невеличкий гурт журналістів терпляче чекав перед кімнатою для брифінгів. Я мимоволі здригнувся, боявся витоку інформації про свій злочин. Вони лише помахали мені, а один голосно й бадьоро гукнув:
— Як справи, Бренне?
Я лише відмахнувся, мовляв, дайте спокій, і поспішив до почекальні.
Він називався Офте й був судовим розпорядником, я знав його вже роки, він заспокійливо впливав на мене — завжди привітний, запропонував, як звично, каву. Я вдячно кивнув, взяв гаряче пластмасове горня. Офте гомонів про се й про те, розповів, що він думає про справу, переповів плітки про інших адвокатів, але я був малослівний, не міг заспокоїтися і перейти на звичний вухові жаргон.
— Крута справа? — запитав він співчутливо.
— Так… Гадаю, вже час заходити до зали, — скупо відповів я.
Не хотів перетнутися у почекальні з прокурором.
Зала заповнювалася глядачами, хоч до початку судового засідання ще було півгодини. Я пройшов на своє місце, праворуч від столу суддів, відчуваючи на собі погляди присутніх. Трохи згодом з'явилася Сюнне, принесла з контори документи й мантії. Ми мовчки одягнули на себе мантії.
До зали увійшов Крістер Бонде. На мене він навіть не глянув, рушив просто до свого столу й заходився викладати на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека рецидиву», після закриття браузера.