Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Чужі скелети 📚 - Українською

Читати книгу - "Чужі скелети"

465
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чужі скелети" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 74
Перейти на сторінку:
— розвернула до себе, ляснула по обличчю раз, потім — другий, ще, ще, ще.

— Досить! — крикнув Антон — голова Оксани моталася від ляпасів у різні боки, мов голова ганчір’яної ляльки.

— Досить! — несподівано попросилася і дівчина. Це подіяло: Юлія перестала її бити, відтак міцно притисла до себе.

— Вибач… Пробач, дівчинко… Я…

— Все гаразд… Нормально… Ви Юля… Ви маєте право… — Оксана зарилася обличчям в груди жінки — сягала Гараніній головою нижче плеча. Тільки тепер Антон звернув увагу на її невисокий зріст.

— Ні на що я не маю права… Дівчинко, тобі дісталося…

— Давайте потім, ага? — Сахновський отямився остаточно. — Тут поранений. Я лікар. Треба щось діяти.

Юлія розтиснула обійми. Тепер на Антона дивилося дві пари жіночих очей. У обох відбивався переляк.

— Я не хотіла… Я побачила вас… у вікні… Знадвору… Ви націлили на Олега пістолет…

— Та ясно, що не хотіла. Це я не стримався, — Антон закусив губу. — Хіба не чула, про що тут говорилося? Надворі що робила?

— Колеса проколола, — просто призналася Оксана.

— Чиї?

— Вашої машини.

Антон і Юлія перезирнулися.

— Для чого?

— Олег сказав… Вибралася через вікно… Я вмію так, щоб не бачили… Ви б за нами не погналися…

— Ви збиралися, значить, тікати… Далеко?

Оксана знизала плечима.

— Не знаю… Ви ж нас знайшли…

— Нічого дурнішого я ще в світі не чув, — роздратовано мовив Сахновський. — А мені пацієнти, бувало, такого нагородять… Так, з умістом ваших голів потім з’ясовуватимемо. Якщо не треба буде, звичайно, Кравцова викликати…

— Не треба, — поспішно відповіла Гараніна. — Ти глянеш на рану чи так і стоятимеш?

Справді, як на хірурга Сахновський надто довго не поспішав підійти до несподіваного пацієнта.

Наблизившись до Олега, він присів, обережно прибрав його закривавлену руку від рани. Тоді підняв на хлопця очі.

— Болить?

— Терпимо.

— Молодець. Тільки героїзм твій тут нікому не цікавий. Повернутися можеш?

— Куди?

— На бік. На будь-який, давай, обережно.

Допомагаючи пораненому, Антон поклав його на правий бік, зазирнув за спину.

— Погано.

— Що погано? — простогнав Родіонов, тяжко дихаючи.

— Взагалі — все. А конкретно — куля сидить у тебе в пузі. Навиліт не пройшла.

— Що це означає? — запитала Гараніна, машинально притискаючи до себе Оксану.

— Що взагалі означає поранення в живіт? — роздратовано буркнув Антон. — Діставати кулю ось так, просто тут — він стече кров’ю. Везти в лікарню нема на чому — колеса, як ти чула, проколоті.

— Там, за будинком, «Нива»… — вичавив Олег разом зі стогоном.

— І куди ми на «Ниві» твоїй зайдемо? Закон такий є: вогнепальна рана — лікар доповідає міліції. Доведеться пояснювати, що тут сталося. А головне — чому все це сталося. Комусь із присутніх це треба?

— Ви не здасте нас міліції? — обережно запитала Оксана.

— Ні, — відрубав Антон. — І давайте поки взагалі про це не говорити. Значить, хлопці й дівчата, ситуація в нас така. Везти в лікарню Олега не можна. Так усе теж не залишиш. Висновок: операцію зробимо зараз, своїми силами, — він підвівся. — Слухайте мене уважно. Я спробую витягти кулю. Судячи з загального стану пораненого, рана не глибока. Дурна куля, будемо сподіватися, не заділа життєво важливих органів. Якщо я правий, то потому як я вийму кулю, Олегові доведеться все одно кілька днів лежати. Тиждень — це точно. У вас тут люди часто бувають?

— Це приватна територія, — пояснив, скреготнувши зубами, Родіонов. — Сюди сторонні просто так не зайдуть.

— Ми заїхали, — нагадала Юлія.

— То нічого. Ви ж не мисливці. Та й по гриби чи ягоди пускають. Охорони ж по периметру нема. Сюди так — на відпочинок, сауна тут…

— Ну, а на відпочинок хазяїн цього всього раю найближчим часом не збирається?

— Він депутат… У них іще сесія, там зараз кожен голос важить. Голосують за щось, я по «ящику» бачив…

— Цікавишся політикою?

— Пішла вона… На новини наскочив, тут каналів небагато.

— Той, по якому ви побачили самі-знаєте-чиє фото, тут є, — кивнув сам до себе Антон. — Значить, так. Триматимемо кулаки, аби найближчий тиждень сюди ніхто не поткнувся. В разі чого, Оксано, — він глянув на дівчину, — просто кажи — захворів. Накрий його ковдрою… Це так… про всяк випадок…

— Ми впораємося, — простогнав з підлоги Родіонов.

— А ми з Юлією Василівною принесемо богам у жертву хорошого жирного барана, аби ніхто, навіть випадково, нашу з вами таємницю не розкрив. На крайняк доведеться мені з Жашкова сюди до вас пару разів навідатися.

— Потрібні ліки можна в Золотоноші купити, — нагадала Юлія. — Мотнемо туди-назад… потім…

— «Потім» — дуже правильне слово, — промовив Сахновський. — Бо зараз час до справи братися. Аптечка в хаті є?

— Тільки бинт, йод і активоване вугілля, — призналася Оксана.

— Дуже добре. Юлю, в тебе в машині аптечка є?

— Так, лікарю.

— Сходи по неї. Там повинні бути антибіотики. Є?

— Здається… Ампіцилін був, підійде?

— Підійде будь-який антибіотик, Юлю. Нам є з чого вибрати? — (Жінка похитала головою). — Бинти, пластир — це все є в домі?

— Бинт є в аптечці. Точно, — сказала Гараніна.

— Треба пошукати… — знизала плечима Оксана.

— Як ви тут живете,

1 ... 70 71 72 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужі скелети», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужі скелети"