Читати книгу - "Помста професора Моріарті"

— Його правда, він усіх нас пошив у дурні, — без емоцій і гніву озвався Гризомбр. — Професор не має собі рівних. Він кожного з нас упіймав у пастку, та ще й нейтралізував найбільш небезпечного інспектора столичної поліції — дискредитував його.

— Разом ми зможемо процвітати як раніше, — докинув Санчіонаре.

— Ви пам'ятаєте нашу попередню схему? — Моріарті підійшов і сів на чолі столу. — Я радив створити в Європі хаос. У хаосі нам легше досягати мети. І не забувайте моє застереження. Поліція світу день у день набуває, все більшого досвіду. Ми можемо протистояти їй лише організовано.

— Панове, — заговорив Сегорбе після довгої паузи, — я маю в Іспанії власне товариство. Поліція мене не дуже турбує, і всі мої люди добре заробляють. Вони вдоволені. Звісно, працюючи в спілці, можна мати більший зиск, але ви мене не переконали, професоре Моріарті. Я не певен, що злочинний світ Європи, об'єднаний вами, — доконче добра річ. З часом це означатиме спільний розподіл, спільний ринок, коли хочете. Країни переживають періоди процвітання й занепаду. Я подумав: що більший занепад переживатиме країна, то більший буде її внесок до спільної справи. — Сегорбе зробив промовистий порух. — У такому разі, багаті ще більше багатітимуть за рахунок своїх родичів. Бідним родичам, можливо, навіть доведеться зійти зі сцени.

— Я вважаю, що багаті повинні допомагали менш забезпеченим.

— Я знаю своїх людей, — рішуче заперечив Сегорбе. — Коли ми створювали спілку, я вважав це добрим ділом. Сьогодні я цього не певен, а надто щодо керівництва, яке себе не виправдало.

— Буде так, як кажу я! — сердито кинув Моріарті.

— Ви не зможете зламати ні мене, ні моїх людей, — самовпевнено заявив Сегорбе.

Добру годину його прохали, влещували, навіть розхвалювали, але з місця не зрушили.

— Ну гаразд, — нарешті поступився він, — дайте мені місяць, я обміркую все зі своїми людьми, а потім приїду і ми побалакаємо.

— Гадаю, так не вийде, Естебане. Набралося багато роботи. Багато часу втрачено марно. Я хочу втілити в життя свою велику ідею створення загальноєвропейського злочинного світу.

— В такому разі — без мене. Розмова явно не пішла.

— Ми всі дуже шкодуємо, — звівся на ноги Моріарті. — Але, якщо це ваше остаточне слово, треба кінчати. Дозвольте, я вас проведу. Екіпаж одвезе вас назад до готелю.

Сегорбе й професор вийшли з кімнати. На вулиці рух був не дуже жвавий. Терремант стояв біля екіпажу. Обмінявшись потиском рук із Сегорбе, професор перехопив запитливий погляд здоровила-«боксера». І ствердно кивнув: іспанець мав бути покараний.

Терремант допоміг Сегорбе сісти в екіпаж, непоспіхом пішов назад і заліз на своє високе сідало. Перше ніж усістися, він нахиливсь і намацав гак, що висів напоготові біля задньої осі. Терремант почепив його на спицю ближчого до тротуару колеса, сів на козла й повільно виїхав на Прейд-стріт. Простий, але дотепний і надійний пристрій почав діяти.

Гак був прив'язаний до міцної рибальської волосіні з овечих кишок, вільно просунутої попід днищем екіпажу. Другим кінцем волосінь ішла до великого дерев'яного ящика просто під сидінням пасажира. В ящику були дві смертоносні речі: перша — спусковий механізм крем'яної рушниці, відрізаний біля прикладу й міцно прикручений у вертикальному положенні з курком унизу; а друга, ще смертоносніша, — тугий пакет динаміту.

Пристрій винайшов сам Моріарті, не довіряючи електричним батареям, що часто використовувалися при виготовленні вибухових пристроїв. Машина була проста й майже не боялася необережного чи невмілого поводження. Кінець волосіні в ящику був міцно прив'язаний до зведеного курка спускового механізму із запалом. Обертаючись, колеса натягали волосінь, аж поки, зрештою, вона смикала курок. Бойок викрешував іскру, кілька секунд горів порох, від якого загорався бікфордів шнур, один кінець шнура був занурений безпосередньо в порох, а другий — припасований до детонатора.

Терремант знав, що має якихось три хвилини. Йому не подобалося, що пристрій спрацює серед натовпу, але Моріарті був невблаганний: вважав, що коли вже доведеться скористатись пристроєм, то обов'язково неподалік від того місця, де перебуватимуть усі три ватажки.

— Щоб повірити, треба побачити, — сказав він «боксерові».

Хоча рух на Прейд-стріт не був інтенсивний, Терремант намагався триматись найбільш вільної смуги. На тротуарах було кілька безневинних пішоходів, але, трохи проїхавши в напрямі вокзалу, він побачив ще цілу групу медсестер, мабуть, із сусідньої лікарні Святої Марії. Медсестри чекали на тротуарі, готуючись перейти вулицю. Великий парокінний екіпаж попереду заважав Терремантові проїхати швидше. В нього залишилася хвилина, щоб зіскочити й притьмом зникнути.

Терремант потяг віжки. Випереджаючи праворуч екіпаж, він почув сердитий вигук однієї з медсестер, які вже переходили дорогу, спрямував коня до безлюдного місця, кинув віжки й зіскочив на тротуар.

Кінь, відчувши волю, побіг. Хтось зойкнув. Якийсь чоловік навіть спробував схопити віжки, що тяглися по землі, але марно.

Терремант ще раз оглянувся й стрімголов побіг у бік найближчої вулиці.

Неподалік від залізничного вокзалу екіпаж вибухнув.

Спочатку було видно, як його огорнуло яскраво-червоне полум'я, потім почувся вибух, в усі боки полетіли уламки металу й дерева, падаючи на дорогу та тротуар. Шматок металу розбив вітрину овочевого магазину.

Почулися розпачливі крики, іржання коня. Дорогою котилося одне колесо. Коли влігся дим і перестали летіти уламки, стало видно, що схарапуджений кінь гасає клусом, тягнучи охоплені полум'ям голоблі й те, що лишилося від екіпажу.

Якийсь сміливець кинувся до віжок, але кінь збочив у проміжок між зустрічними екіпажами. Візник одного з них ледве стримав свого коня, що став був дибки в голоблях.

Вигуки, зойки, нажахана тварина, що неслася вскач, скрегіт і вогонь викликали в уяві картину пекла.

Переляканий хлопчик, який чомусь опинився посеред дороги, закляк на місці. Бідолашне дитинча, не більше двох років віком, скімлило, кінь наближався до нього, охоплена панікою нянька обмерла на тротуарі.

Саме в цей час постовий полісмен з усією швидкістю, на яку був здатний, підбіг, кинувся на