Читати книгу - "Вбивці на борту, Гюнтер Проділ"

Що б там не було, вже перший день процесу ознаменувався гучною сенсацією, коли перед очима суду з'явилась приваблива Карін Філд. Адвокат її чоловіка виставив Карін свідком, та зовсім не для того, щоб показати, яким чином грабіжникам пощастило втекти з ферми. Як виявилося, поява Карін Філд мала єдину мету: заплутати й залякати присяжних. Жіночка жваво розповіла, ніби невідомий, який, втім, багато чого знав про пограбування, пообіцяв підкупити одного з присяжних трьома тисячами фунтів, аби той визнав Брайана Філда невинним.

Жоден з присутніх у залі так і не збагнув, який сенс має це повідомлення; лише прокурор висловив припущення, що Карін просто кортіло потрапити на газетні шпальти.

У дещо іншому світлі постала роль Карін Філд через кілька днів після того, як один з головних обвинувачених—Джон Дейлі — несподівано був виправданий. В ході процесу (за британським правом це цілком можливо) голова суду проголосив, що обвинувачення, висунуте проти Дейлі, скасовується, оскільки доказів для обвинувального вироку не вистачає.

Відбитки пальців Дейлі, як і інших, було знайдено на картах. Проте він заявив, що за тиждень чи два до нападу на поїзд він разом з кількома знайомими, серед яких, можливо, були люди, причетні до справи (а тому він не називатиме їхніх прізвищ), грали у нього вдома в карти, на яких лишилися відбитки і його пальців. Очевидно, без його відома хтось із тих знайомих прихопив колоду з собою, і вона опинилася на фермі.

Один лише факт, що завдяки цій казочці Дейлі було випущено на волю, не викликав сумніву в тому (як і засвідчила Карін Філд), що за кулісами процесу діяли заможні й впливові особи. Кінець кінцем Дейлі був одним з найближчих поплічників ватажка банди Рейнольдса, який ще до нападу «уточнив», хто саме має втекти, а хто приречений сидіти за гратами.

Загальний строк ув'язнення, що його суд визначив для двадцяти безпосередніх учасників нападу, дорівнював 307 рокам. По тридцять років мали провести за гратами Чарлз Вільсон, Рой Джеймс, Брайан Філд, Томас Уїтбі, Рональд Біггс та Джеймс Гассі. Решту було засуджено до ув'язнення на строк від 20 до 25 років. Це також рекорд щодо суворості вироків.

Але на цьому історія «великого пограбування» не завершилася. Через рік після цієї події, 13 серпня 1964 року, газети сповістили:

«Засуджений до тридцяти років ув'язнення Чарлз Фредерік Вільсон, найближчий друг і права рука ще й досі не знайденого ватажка банди Бруса Рейнольдса, вчора рано-вранці втік із Бірмінгемської в'язниці, його визволителі проникли вночі у в'язницю крізь тимчасові двері, пробиті робітниками-будівельниками, оглушили вартового і за допомогою мотузяної драбини визволили Вільсона з камери. Хоч Скотленд-Ярд разом з Інтерполом негайно вжили надзвичайних заходів, Вільсон та його визволителі зникли».

Через тиждень після дивовижної втечі Скотленд-Ярд був змушений підключити до пошуків Чарлза Вільсона британський королівський військово-морський флот, бо 20 серпня з маленької уельської гавані Меней Стрейтс зникла яхта, що належала промисловому магнатові Едварду Марчу. Скотленд-Ярд, а разом з ним і вся Великобританія, не мали сумніву в тому, що яхту вкрав Вільсон. Редакції багатьох газет орендували літаки й вертольоти, на яких спритні репортери ринули полювати на яхту «Уайлд Венчур». Королівський флот виділив для цієї ж мети підводний човен «Олімпус», фрегат «Рассел» та кільканадцять військових літаків.

Проте королівські військово-морські сили зазнали прикрої поразки, якої завдав їм старий залізничний пором, що раптово натрапив на яхту, перетинаючи Ірландське море. Капітан порому Джордж Деві на чолі загону озброєних до зубів матросів узяв «Уайлд Венчур» на абордаж. Проте очікувана битва так і не відбулася, бо з яхтової каюти замість Вільсона з'явилося… двоє чотирнадцятирічних хлопчиків. Тремтячи від жаху, захлинаючись сльозами, вони врешті-решт пояснили, що втекли з дитячого приюту й вирішили податися до Америки.[10]

Отже, історія «великого пограбування» ще не дописана, а головне — й досі невідомо, де шукати решту грошей.

У ФРН та деяких інших країнах — спеціальна бригада кримінальної поліції, що розслідує злочини, в яких присутнє мертве тіло.

Міське управління поліції.

Ця історія має продовження. У березні 1966 року до мюнхенського суду надійшов позов «про невиконання умов угоди та сплату збитків». Подав позов Хайнц Польман. «Мені обіцяли заплатити за мовчання 300 тисяч, сплатили ж лише 60. Якщо