Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Якщо кров тече 📚 - Українською

Читати книгу - "Якщо кров тече"

320
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Якщо кров тече" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 107
Перейти на сторінку:
поведінка».

— Я впевнена, що все добре, мамо.

— Вони так і кажуть, але що ж їм ще казати? У тих місцях завжди стережуться, щоб проти них не по­зивалися.

— Ми навідаємо його й подивимося на власні очі, — каже Голлі. — Згода?

— Мабуть. — Пауза. — Я так розумію, ти після того поїдеш. Повернешся до свого міста. — Підтекст: до того Содому, тієї Гоморри, того барлогу гріха й деградації. — А я зустріну Різдво сама, тоді як ти підеш на вечерю до друзів. — «Серед яких той чорний юнак, який виглядає так, ніби вживає наркотики».

— Мамо. — Іноді Голлі хочеться кричати. — Робінсони запросили мене кілька тижнів тому. Одразу після Дня Подяки. Я тобі казала про це, і ти погодилася.

Насправді Шарлотта сказала: «Ну, мабуть, якщо тобі здається, що так треба».

— Я тоді думала, що Генрі ще буде зі мною.

— Ну а що, як я залишуся й на ніч п’ятниці?

Вона може зробити це для матері і для себе. Голлі впевнена, що Ондовскі здатен легко розшукати, де вона живе в місті, й завітати туди — на двадцять годин раніше і з убивством на думці.

— Зустрінемо Різдво раненько.

— Це було б чудово, — каже Шарлотта, пожвав­люючись. — Я б запекла курку. Зі спаржею! Ти любиш спаржу!

Голлі ненавидить спаржу, але говорити це матері нема сенсу.

— Добрий план, мамо.

4

Голлі домовляється з «Авіс» (звісно, за додаткову плату) й вирушає в дорогу, лиш раз зупинившись заправитися, взяти філе-о-фіш у «Маку» і зробити кілька дзвінків. Так, каже вона Джерому і Піту, вона впоралася зі своєю особистою справою. Вона проведе більшу частину вихідних у матері й навідає дядька на новому місці. Повернеться на роботу в понеділок.

— Барбара зацінила фільми, — каже їй Джером, — але каже, що вони геть вершкові. Мовляв, дивишся їх і не віриш, що на світі існують чорні люди.

— Скажи їй включити це в доповідь, — каже Голлі. — Я дам їй подивитися «Шафта», коли зможу. Мені треба їхати далі. Дорога забита, хоч я й не знаю, куди вони всі їдуть. Я ходила до торговельного центру — він наполовину порожній.

— Навідують родичів, як і ти, — каже Джером. — Родичі — це єдине, чого «Амазон» не доставляє.

Вона повертається на трасу I-76, і їй спадає на думку, що мати, безперечно, наготує для неї різдвяний подарунок, тоді як у неї для Шарлотти нема нічого. Вона вже бачить мученицький вираз обличчя матері, коли ви­явиться, що Голлі прибула з порожніми руками.

Тож Голлі зупиняється коло наступного торговельного центру, хоча це й значить, що вона не дістанеться до ре­зиденції Ґібні до темряви (вона ненавидить вести машину вночі), й купує матері якісь човганці та гарний халат. Вона спеціально дбає про те, щоб зберегти чек для тієї пори, коли Шарлотта скаже, що Голлі купила не ті розміри.

Повернувшись на трасу, в безпеці орендованої машини, Голлі набирає повні груди повітря й кричить.

Це допомагає.

5

Шарлотта обіймає доньку на порозі, а тоді заводить усередину. Голлі знає, що буде далі.

— Ти схудла.

— Насправді, я лишилась така, як була, — каже Голлі, а мати видає їй Погляд, котрий говорить: «Завжди будеш анорексичкою».

Вечерю придбано в італійському ресторанчику далі вулицею, Шарлотта за їжею говорить про те, як їй важко без Генрі. Ніби її брата нема поруч уже п’ять років, а не п’ять днів, а поїхав він не до близького будинку для літніх, а сповнювати на пенсії шалені мрії: тримати велосипедну крамницю в Австралії або малювати заходи сонця на тропічних островах. Вона не питає Голлі про її життя, роботу або що та робила в Піттсбурзі. О дев’я­тій, коли Голлі може обґрунтовано заявити про втому і бажання прилягти, вона вже почувається так, ніби змолодшала і зменшала, зжухла до тієї сумної, самот­ньої дівчини, так, анорексичної — принаймні в перший рік у старшій школі, коли вона була відома як «швабра» або «мітла», — яка мешкала в цьому будинку.

Її спальня лишилася такою самою: темно-рожеві стіни, що завжди наводили її думки на півсире м’ясо. Її м’які іграшки досі стоять на поличці над вузьким ліжком, з містером Кроликом на почесному місці. Вуха містера Кролика пошарпані, бо вона колись гризла їх, коли не могла заснути. Плакат із Сильвією Платт і досі висить над столом, за яким Голлі писала погані вірші й іноді уявляла власне самогубство в стилі своєї кумирки. Роздягаючись, вона думає, що могла б так і зробити, принаймні спробувати, якби їхня духовка була газова, а не електрична.

Було б легко — надто легко — подумати, що кімната її дитинства чекала на Голлі, наче чудовисько з історії жахів. Вона спала тут кілька разів у здорові (відносно здорові) роки дорослого життя, і кімната жодного разу її не з’їла. Матір теж ніколи не їла Голлі. Чудовиська таки існують, але не в цій кімнаті й не в цьому домі. Голлі знає, що про це корисно пам’ятати, а також про те, хто вона така. Не дитина, що жує вуха містера Кроли­ка. Не підліток, що в більшість ранків вивергає сніданок перед школою. Вона жінка, котра разом з Біллом і Джеромом врятувала тих дітей у Міському арт-культурному комплексі Середнього Заходу. Вона жінка, котра пережила Брейді Гартсфілда. Котра стала супроти іншого чудовиська в техаській печері. Дівчинка, яка ховалася в цій кімнаті й хотіла більше ніколи не виходити, зникла.

Вона стає на коліна, проказує щовечірню молитву й лягає в ліжко.

18 грудня 2020 року

1

Шарлотта, Голлі й дядько Генрі сидять у куточку загальної кімнати «Пишних пагорбів», прикрашеної до свят дощиками, мішурою та солодкодухими ялиновими віночками, котрі майже перебивають запах сечі й хлору. Стоїть тут і ялинка, завішана вогниками й льодяниками. З динаміків ллється різдвяна музика, ті замучені мелодії, без котрих Голлі щасливо обійшлася б до кінця життя.

Місцеві жителі нібито не повняться святковим настроєм. Більшість дивиться рекламну демонстрацію чогось під назвою «фітнес-крісло», в якій бере участь довготелеса красуня в помаранчевому купальнику. Кілька інших відвернулися від телевізора, хтось мовчить, хтось балакає з сусідами, а хтось із собою. Тендітна старенька в зеленому домашньому халаті зігнулася над велетенським пазлом.

— Це місіс Гетфілд, — каже дядько Генрі. — Не па­м’ятаю, як її звуть.

— Місіс Бреддок розповіла, що ти врятував її від небезпечного падіння, — каже Голлі.

— Ні, то була Джулія, — каже дядько Генрі. — Колись давно-о-о-о-о, на ставку. — Він сміється, як сміються люди, що пригадують минувшину. Шарлотта закочує очі. — Мені було шістнадцять, а Джулії, мабуть, десь… — Він затихає.

— Покажи руку, — наказує Шарлотта.

Дядько Генрі схиляє голову набік.

— Руку? Навіщо?

— Просто покажи.

Вона хапає її сама й закочує рукав. Під ним чималий, але не особливо примітний синець. Голлі він схожий на невдале татуювання.

— Якщо це вони так піклуються про людей, то нам слід подати на них до суду, а не платити їм, — каже Шарлотта.

— На кого подати? — каже дядько Генрі. А тоді сміється: — Ох у «Ред Сокс» колись пітчер був — ото подавав! Як його було звати…

Шарлотта встає.

— Піду візьму кави. І ще, мабуть, якогось маленького пиндика. Голлі?

Голлі хитає головою.

1 ... 70 71 72 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо кров тече», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якщо кров тече"