Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

«А свідки?» – ущипливо втрутився внутрішній голос.

Але Остап миттю поставив його на місце. Він добре пам’ятав, як швидко вони вшилися звідти. З цієї причини ніхто з них й гадки не має, що саме свідки розповіли слідчим. Насправді про подальші події їм відомо лише зі слів Сашка. Можливо, хтось повідомив-таки поліцію про те, що бачив у ресторані дивного молодика в кепці й окулярах.

«А Кравич?»

Ні. Це вже занадто. Сашко – вбивця? Неможливо. А хай і так, проте в нього не та комплекція, щоб за лічені секунди вколошкати Алекса, навіть якщо напад був несподіваним і він мав ножа. До того ж Кравич – ніхто, дрібний прислужник, причепа, людина без волі та характеру, звичайнісінький лох. Саме тому він по-холопськи слугував Савицькому й не бачив у цьому нічого поганого.

– Лезо Оккама6,– ледь чутно нагадав собі Остап.– Лезо Оккама…

Далі він замислився, що йому робити зі своїм відкриттям. Ризикнути й висповідатися перед Дарою та Максом? То що ж він скаже? Висловити припущення, що Богдан, вочевидь, уявив себе мало не надлюдиною, і знову стати посміховиськом? Тут потрібна обережність, особливо після того, як він жорстоко вшелепався з бісовою легендою. Однак загроза ж нікуди не поділася, треба щось робити!

Наразі він сам має випередити вбивцю й першим нанести удар! Саме так – поки той не чекає опору!

Геніальне рішення, як і зазвичай, виявилося доволі простим.

Остап схопився з ліжка, уважно оглянув усе, що лежало на столі, а потім узув кросівки й попрямував до дверей. Макс навіть не поворухнувся.

– Я за сигаретами,– кинув Остап, перевіряючи наявність телефону в кишені шортів.– Тобі прихопити щось? Пива, скажімо?

– Так.– Сусід відірвався від читання й уважно подивився на приятеля. Той помітно нервував.– Було б непогано. І чогось до пива…

Остап відчинив двері й вийшов у коридор.

І одразу ж його охопила лячна порожнеча.

55

УБИВЦЯ

«When I get to the bottom, I go back to the top…»

Остапові почало здаватися, що його сусід божеволіє.

Ця композиція насправді була непоганою, та, як відомо, що занадто, то не здраво, а Макс із нею вже занадто переборщував. Він вибрався з ліжка близько сьомої ранку і, мабуть надихнувшись прикладом Сашка Кравича, заходився наводити в кімнаті лад. І поки Остап варив каву на двох, приятель встиг перебрати якісь старі речі, записники з нотатками, а також поскладати на підвіконні книжки.

Діяльність Сашка й справді заслуговувала на повагу. Він вигріб із чотириста двадцятої все сміття, ще й оновив кімнату. За короткий час, що йому відвів розлючений батько, він пофарбував стіни й самотужки поклеїв нові шпалери. Він не мав такого завдання, але на старих шпалерах кидалися в очі сліди Алексових запійних днів, от хлопець і вирішив: якщо робити – то на совість. Загалом він вилизав кімнату так, що її тепер можна було без коливань пропонувати в оренду. Принаймні так думав Кравич, окидаючи оком зроблене. Він дійсно мав привід пишатися – жоден знайомий не повірив би, що це та сама чотириста двадцята, де Сашко мешкав разом із покійним «сюзереном».

Звістку про арешт Богдана Юрчука вони отримали від Дари.

Дівчина так само, як її приятелі з четвертого поверху, затіяла в себе генеральне прибирання. Мабуть, вирішив Остап, їй вкрай остогидло боятися невідомого й перелякано шарахатися від кожного звуку позаду. Дара саме стояла серед купи мотлоху, коли раптом зателефонував Богдан і повідомив, що його затримано.

Напередодні ввечері до диспетчерської міськвідділу поліції надійшов анонімний дзвінок. Абонент телефонував з мобільного, розмова тривала не більше тридцяти секунд. За цей час він встиг повідомити, що йому нібито відоме ім’я людини, причетної до вбивства студента чернівецького університету в ресторані поблизу Нового Любара. Звати її Богдан Юрчук. Крім того, анонім стверджував, що має підстави підозрювати цю особу й в інших злочинах, добре замаскованих під нещасні випадки.

На цьому розмова увірвалася. Диспетчер доповів про дзвінок черговому офіцеру. Той відразу ж зв’язався із залученими до цієї справи слідчими. Певна річ, у цю маячню ніхто не повірив, адже на перший погляд вона скидалася на чийсь злий жарт або спробу помсти. Проте анонімний дзвінок був зафіксований, і поліція мала перевірити отриману інформацію хоча б задля того, щоб її спростувати. Це не потребувало жодних зусиль, бо анонім встиг не тільки розповісти про свої підозри, а й вказати адресу підозрюваного. Патрульна машина виїхала за лічені хвилини.

Тож, телефонуючи Дарі, Богдан сидів у кабінеті слідчого в міському управлінні МВС.

Ночувати йому довелося в камері-одиначці, та якщо не враховувати незручностей, із ним все було гаразд, адже й патрульні, і слідчий добре знали, що в більшості подібних ситуацій людина не має жодного відношення до того, у чому її звинувачують. Але й звільнити її теж не могли, бо перевірка всіх обставин потребувала часу. Отримавши дозвіл на дзвінок, хлопець зв’язався з Дарою, бо вирішив, що телефонувати батькам буде зайвим. Він попросив дівчину не хвилюватися, оскільки це непорозуміння обов’язково вирішиться на його користь, додав кілька слів на прощання й відключився.

Дара прожогом кинулася до хлопців на четвертий. Зараз вона вже жалкувала, що одразу не розповіла їм усе, що почула під час зустрічі з Богданом, але тоді їй хотілося трохи побути на самоті. Тому тепер, ледве вскочивши до кімнати, дівчина виклала все, що знала про затримання і про Богданові проблеми з квартирою.

Це були суто особисті справи – напевне, Богдан не хотів би, щоб хтось дізнався про його негаразди. Проте ситуація вимагала швидких і рішучих дій, тому Дара розповіла й про суперечки з керівником філії «Білд Стар», і про детективну агенцію, і про співробітника агентства, який підтвердив ймовірність афери. Тож уся «квартирна містика» отримала цілком природне пояснення: то був один із методів залякування, і на неї він подіяв на всі сто. Що ж до висунутих анонімом звинувачень, вони були однозначно безпідставними, адже Богдан у ці дні нікуди не виїздив з міста, і це елементарно довести.

Наступні кілька годин хлопець на дзвінки не відповідав. Потім сталося те, що за такої ситуації