Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

Матр привела фиркаючу «Рибку» назад на берег до Отто, який чекав, і вийшла з кабіни з обм'якшим Ровендером на руках.

- Єва, люба, ти гаразд? Будь ласка, скажи мені, як ти почуваєшся? - Запитала Матр, укладаючи Ровендера на капот літальної машини.

- Здається, житиму, - вимовила Єва між судорожними ковтками повітря. Вона сиділа поруч із Отто в тіні. – Але голова просто розколюється, – додала дівчинка.

- Єва, треба допомогти містеру Кітту, і якнайшвидше, - сказала Матр. Тримаючи омніпод в одній руці, вона сканувала червоним лазерним променем все його тіло. - У нього зовсім інша, не схожа на твою, фізіологія, тому треба згадати все, що він міг говорити про свій внутрішній устрій.

- Та він взагалі нічого не говорив, - відповіла Єва, як і раніше, важко дихаючи. - Але я створила йому обліковий запис в ІМП.

Матр підняла повіки Ровендера і подивилася на розширені зіниці, а потім доторкнулася до його рота двома механічними пальцями.

- Єва, люба, ти терміново потрібна мені тут, - сказала вона зовсім спокійним тоном і відкрила невелике відділення прямо над обшивкою колеса. Однією рукою вона намагалася намацати пульс на товстому зап'ясті Ровендера, іншою витягла гофровану трубку і вставила її в неживий рот.

- Що ... що ти робиш? - Запитала Єва, ледве тягнучи ноги в бік Матр.

- Ми спробуємо повернути містера Кітта у свідомість, вдаючи обмежені обсяги повітря в його легені, - пояснила вона і повернула голову назад. - Я забезпечу приплив кисню за допомогою одного зі своїх внутрішніх охолоджуючих вентиляторів. його оперкулюси, тобто зяброві кришки. люба, у мене всі руки зайняті.

Єва опустила очі: закинута голова Ровендера дозволяла побачити пару червоних щілин прямо під лінією щелепи, зазвичай прихованих за поростями волосків. Єва міцно притиснула долонями кришечки і постаралася проковтнути крижаний жах, ніби змія, що здіймається в неї всередині.

«Будь ласка, не вмирай.

Матр двічі вдув повітря секундними імпульсами. Єва бачила, як здіймається і опадає його живіт.

– Будь ласка, Рові, не вмирай, – прошепотіла Єва.

- Я роблю все можливе, Єва, - озвалася Матр, знову вдаючи повітря. – У нього багато органів, які омніпод не в змозі описати, тому я не можу ризикувати та робити кардіопульмональну реанімацію.

– Рови, прошу тебе. - Єва докладала всіх зусиль, щоб холодний жах не опанував її тремтячими руками, і твердо тримала їх на шиї свого довготелесого друга. – Будь ласка.

Тут вона відчула ривок.

…і кашель…

…і Ровендер Кітт заморгав своїми синіми очима.

Матр витягла трубку з рота і повернула її на місце, під металеву обшивку. А потім сказала своїм веселим голосом кінозірки:

- Ласкаво просимо назад, містер Кітт.

Розділ 37. Сигнал.

Цієї ночі табором їм послужив уже звичний вхід у підземне Притулок. і від піщаних, що вибралися на полювання снайперів, що клацають ззовні.

- Завтра точно, - сказав Ровендер, дивлячись у карту, спроектовану променем-навігатором. - Якщо вийдемо раніше, будемо там до полудня. - І він прибрав кристал разом з іншими речами до свого місткого рюкзака.

- Так, ми непогано просунулися, незважаючи на непередбачену затримку, - погодилася Матр і кинула погляд на Єву, освітлену ліхтариком.

Та розкладала вміст сумки на просушування, оскільки все зовсім вимокло в оазі. Зовні поряд із «Золотою рибкою» міцно спав Отто.

- Я також вважаю, у нас з надлишком вистачить палива, щоб долетіти до місця, - продовжила Матр. – А коли ми опинимося там, то, напевно, зможемо знайти джерело води, в якому не водяться такі шкідливі рослини.

Ровендер посміхнувся і погладив свою опухлу шию.

- Так, сподіватимемося. - Він дивився, як відображення його ліхтариків танцюють і мерехтять у великих опуклих очах Матр. – Мати-Роботе, ні для кого не секрет, що я не з тих, хто довіряє машинам. Сказати по правді, були моменти, коли я взагалі сумнівався в тому, що ти виростила Єву разом з іншими механізмами – омніподом і навіть цим вашим Притулком.

Матр кивнула:

– Так, гадаю, ми переконалися, що машини, включаючи мене саму, не мають відповідей на всі запитання. Але мені здається, містер Кітт, всіх відповідей немає взагалі ні в кого.

- Ти маєш рацію, - погодився Ровендер. - А я перший готовий визнати свої міркування помилковими, і тут я точно помилився. Будь ласка, прийми мої щирі вибачення за такі вузьколобі висновки.

- Немає потреби вибачатися, містер Кітт, - відповіла Матр. - Ви навчили Єву дуже багато в цьому світі - того, чого не могло бути ні в якій програмі або симуляції. Це мені потрібно вибачатися за те, що я сумнівалася у вас.

- Справедливо, - посміхнувся Ровендер. – Так і є.

Обидва кілька днів сиділи мовчки, примостившись на вході в занедбаний Притулок. Єва насолоджувалася моментом примирення. Вони не могли бачити, що дівчинка, повернувшись до них спиною, сяє від радості, ласкаво поводячи пальцями мокрим малюнком на Диву.

- Здається, я нагострилася, - заявила наступного ранку Єва, ведучи «Золоту рибку» над хвилястими темними дюнами.