Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

Гра з людськими долями

- Цікаво, що там вигадає Барнст? - питав сам у себе Бебіт, покручуючись на своєму величезному шкіряному кріслі. 

Голос секретарки Джанет із телефону повернув його до реальності.

- До вас Кенні, очікуєте? - пролунав ніжний голосок.

- Так, хай заходить! - пробурмотів Бебіт.

- Заходь Кенні, він чекає тебе! - мовила Джанет і провела його да боса.

- Бос, вітаю! - привітався він.

- Здоров Кенні, чого тобі? - байдуже запитав Бебіт.

- Як це чого бос? Я хочу знати подальші плани! - посміхнувся він своєю білосніжною усмішкою.

- Кенні, якщо ти дізнаєшся наші подальші плани то тебе може не стати в живих. Розумієш мене? Ти б хоч думав про що питаєш! - невдоволено відповів Бебіт розглядаючи глянцевого журналу.

- Бос, годі жартувати, я серйозно. Я ж не шпигун врешті решт, а відданий працівник, мені потрібно знати, що робити далі. Трудитися не покладаючи рук для блага нашого бізнесу! 

- Мого бізнесу Кенні, мого, бізнесу! - зробив досить грубе зауваження Бебіт. - З чого ти взяв, шо я жартую? - Бебіт поглянув на бідолаху своїми пустими очами.

- Та годі тобі Бебіте! - посміхнувся Кенні, намагаючись усім своїм видом показати, що він сприймає це, тільки як жарт. - Мені цього боксера, приводити, чи все ж щось вирішиш з Матіасом?

- Приведи, у будь якому випадку, якщо не сподобається викинемо. Прийдеться тоді наймати професійного бійця, з чемпіонським титулом на поясі! 

- А Матіас? Він вже все? - поцікавився Кенні у свого боса.

- Твого дружка в могилу давно б вже відправити, але його майстерність занадто цінна для нашого бізнесу, от і доводиться терпіти. Лишень буде нагода і я зкручу йому його шию! - злісно проказав Бебіт водячи очима по журналу.

- Що з ним буде? - Кенні запитав так, наче раптом запереживав про долю Матіаса.

- Те, що й з усіма тими, хто перейшов мені дорогу, наважився протистати мені, розумієш? 

- Звісно-звісно, усе зрозуміло! - посміхнувся Кенні, але занепокоївся бо попри свою брудну роботу, не бажав спричинити комусь смерть.

- Візьмися за справу цього боксера! - наказав йому Бебіт. - Приведи його сьогодні на бій, потеревенимо!

- Вважай бос, що він твій! - запевнив баса Кенні.

- Навіть не сумніваюся, ти молодець, давно я тебе не хвалив, а тепер забирайся, звідси. Я плачу тобі за розмови з потрібними людьми, а не з собою, для цього у мене є Джанет!

- Звісно-звісно, до зустрічі бос! - відкланявся Кенні і пішов на вихід.

- Чекай, стій! - наказав йому Бебіт.

- Що ще бос? - повернувся він.

- Твоя сестра передавала тобі привіт! - посміхнувся підло Бебіт.

- Як вона? - Кенні ледь стримався.

- Судячи з її криків, то дуже добре! - він не стримав свого бридкого сміху, розсміявшись на ціле приміщення.

- Ах ти ж! - Кені ледь ступив крок в сторону Бебіта.

- Ну-ну, постій! - той дістав пістолета зі свого столу. - Ти ж не робитимеш дурниць? Не хочеться тебе пристрелити, ти ще мені потрібен, та забруднена підлога мені нідочого!

Кенні скривився від злості і ладен був розірвати того товстопикого покидька, що тримав у своїй неволі його сестру Елізу.

- Я всього лише завітав до неї, після важкого дня і вона допомогла мені розслабитися. Ах, яка була ніч! - відверте знущання з боку товстуна, було нестерпним.

- Мені час йти! - Кенні ледь стримав себе зціпивши зуби з усіх сил, ще трохи і вони розлетілись би на дрібні кристалики.

- А це правильно, я передам привіт твоїй любій сестричці, думаю після вчорашнього знову навідатись до неї. Її витончена засмагла фігура це щось! - знову розсміявся Бос, змушуючи Кенні злитися ще більше.

- Ти обіцяв її відпустити! - наважився в гніві кинути Кенні.

- Обіцяв, але знаєш, якби Матіас залишився, або ж повернувся, то можливо тоді я б так і зробив! - глузливо відповів той.

- Я зрозумів тебе бос! - Кенні нічого не міг вдіяти, ні з поверненням Бебітового бійця ні з поверненням своєї сестри з брудних лап свого мерзеного боса. - Матіас ніколи не стане твоїм бійцем знову! - випилив він.

- Що ти сказав? - перепитав в нього обурено Бебіт.

- Матіас не твоя річ, і Еліза теж не твоя річ!

- Стули свого рота, і ніколи не смій дорікатися зі мною, бо вирву твого прудкого язика і згодую собакам! - слина Бебіта аж розліталась навколо від люті.

Кенні стояв напружиши усі свої м'язи від злості, але вдіяти нічого не міг. Він просто з'їдав ненависним поглядом Бебіта і мріяв, що колись той заплатить йому за все і ця розплата буде справедливим завершенням життя такої істоти, як його бос.

- Можеш з'їдати мене своїм поглядом, можеш бажати мені смерті, чого завгодно, але запам'ятай собі Кенні - у мене немає мого чемпіона, а у тебе немає твоєї любої сестри! 

- Це неннадовго! - кинув йому Кенні.