Читати книгу - "У пошуках втраченої магії, Аля Алістер"

— Усе не так погано, як здається. Гауер мій. Дах над головою маємо. Решта потім. Я дуже втомилася. Фелісіє, хочу помитися і лягти поспати. Розпорядися, щоб усе підготували.

Потім вона пішла на терасу. Море її заспокоювало. Розмірений шум хвиль завжди приводив думки до ладу. Марго захопила з собою велику теплу шаль і влаштувалася у великому кріслі, яке завжди стояло так, щоб було видно острів із руїнами і безкрає море. До неї на коліна застрибнула Іда, мовчки згорнувшись колечком, глибоко зітхнула і затихла.

 У голові билися дві Маргарети, прокурор і адвокат.

— Як він міг бути таким жорстоким учора? Я його врятувала, принісши себе в жертву, а він мене звинуватив...

— Він розчавлений втратою всієї своєї праці.

— Але ж не тільки він працював, щоб у родині був добробут! Це наші спільні зусилля. Я стільки енергії віддавала, щоб убезпечити його працю!

— Він просто був п'яний і занадто засмучений.

— Я теж майже все втратила, не тільки він. І взагалі, як він міг так безтурботно керувати справами. Адже знав, що я вже не можу захистити нічого.

— Треба було йому нагадувати про це. Сама винна.

— Те, що говорить п'яний, думає тверезий.

— Він кохає мене. Зачеплене його самолюбство.

— Може, я потрібна йому була тільки через магію?

— Він кохає мене.

 Внутрішній болісний діалог перервала Фелісія.

— Міледі, усе готово.

 Кинувши погляд на руїни, Маргарета важко зітхнула. Такий самий вигляд мало зараз її життя. Вона піднялася і пішла змивати із себе бруд доріг і бруд розмови із чоловіком. Ах, якби можна було змити й пам'ять про цю розмову.

Граф з'явився лише за кілька днів. Брудний, постарілий, згорблений, змарнілий, із червоними спитими очима. Маргарета наказала приготувати гарячу ванну для господаря і накрити на стіл.

 Ні вона, ні чоловік не зронили жодного слова за обідом. Так минули ще кілька днів. Маргарета, уже звично, сиділа на терасі з книгою в руках, намагаючись читанням заглушити біль і внутрішні нескінченні діалоги. До неї тихо підійшов Герберт.

— Я дуже винен перед тобою. Пробач мені. Це говорило вино і відчай. Повір, я так не думаю.

 Вона підняла на нього погляд, сповнений болю.

— Не впевнена. Тепер не впевнена.

— Що ти від мене хочеш?! — раптом розлютився він. — Я, граф Нортлінг, тепер жебрак, що живе на подачки простого торговця. Уявляєш, як низько я впав?!

 Марго мовчала. Вона не могла поворухнутися від шоку. Герберт хотів ще щось сказати, але різко вискочив із тераси і з кімнати.

 Спали вони тепер у різних кімнатах, зустрічалися тільки за столом. Чоловіка тверезим вона відтепер не бачила. Він часто почав пропадати на 2-3 дні. Щоразу повертався брудний, злий, зі слідами пиятики на обличчі.

 Якоїсь миті Маргарета не витримала.

— Може, ти перестанеш, нарешті, жаліти себе і візьмешся за розум? Подивися, на кого ти став схожий! Графу не личить опускатися так низько.

 І тут вона відчула пекучий біль ляпаса. Чоловік ударив її...

— Як ти смієш! — встигла вона сказати й отримала ще один удар, який цього разу збив її з ніг.

 П'яний Герберт навис над нею і зі злістю вимовив:

— Не смій мені вказувати, жінко, що мені робити. Ніколи!

Було дуже боляче, і тілу, і душі. І тут прийшло благословенне забуття. Прокинулася Маргарета в себе в кімнаті. Навколо неї метушилися Фелісія з Ідою. Коли служниця вийшла, подруга вже не стримувала емоції.

— Розуму незбагненно! Як він посмів?! Живе у твоєму домі, жере, п'є за твій рахунок, вештається по шинках, бавиться з брудними повіями...

 Тут вона замовкла, зрозумівши, що бовкнула зайвого.

— З якими повіями? — здивовано запитала Марго.

— Та це я так, зопалу. Як ти почуваєшся, люба? — спробувала змінити тему Іда.

— Що ти знаєш? Говори! І не здумай брехати!

— Та на кухні прислуга базікає. Напевно, це просто плітки. Не бери в голову. То як ти почуваєшся? Голова не болить? — тараторила подруга.

 Але Маргарета її вже не слухала. У голові думки метушилися і вибухали. Вона не могла зловити жодної.

 Як він міг?! Це не її Герберт. Чи вона його просто не знала? Може вона його вигадала? Може, він завжди був таким і зараз просто перестав приховувати себе справжнього? Це що ж, стільки років вона прожила в ілюзії кохання, і весь її світ був вигадкою?

 Маргарета перестала виходити зі своєї кімнати й майже не покидала ліжко. Вона втратила цікавість до всього. Фелісія та Іда винаходили різноманітні способи змусити господиню хоча б трохи поїсти. Третього дня Іда сказала Фелісії:

— Пиши її батькові, щоб терміново приїхав. Ми її так втратимо. До графа звертатися марно, йому нахчати.

 Служниця подивилася на господиню. Та лежала в ліжку, втупившись в одну точку.