Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"

Рішення оминути піщане поле виявилося досить слушним.

Вони пішли далі, оминаючи навіть невеличкі розсипи піску, ступаючи виключно по твердому ґрунту.

Єдиноріг ішов повільно, шкутильгав. З його скаліченого боку все ще текла кров. Але все ще не дозволяв їй підійти та оглянути себе.

Піщана смуга значно звузилася і почала звиватися з боку на бік. Дрібний і сипучий пісок поступився грубому щебеню, а тоді й гальці. Ям вони не бачили вже досить довго, тож вирішили йти виточеним піском шляхом. Цірі, хоча голод і спрага почали їй дошкуляти знов, рухалася тепер швидше. Була надія. Кам’яниста стрічка виявилася ніякою не стрічкою — була дном річки, що текла з боку гір. У річці не було води, але річище вело до витоків — надто слабких і малих, щоб наповнити водою потік, але ж, мабуть, достатніх, щоб напитися.

Вона йшла швидше, але мусила сповільнитися. Бо сповільнився єдиноріг. Ішов із явним зусиллям, шкутильгав, тягнув ногу, ставив копито набік. Коли настав вечір, він ліг. Не встав, коли вона підійшла. Дозволив їй оглянути рану.

Ран було дві, з обох боків спухлого, розжареного стегна. Обидві рани були гарячими, обидві кривавили, разом із кров’ю з обох тік липкий, смердючий гній.

Потвора виявилася отруйною.

Наступного дня погіршало. Єдиноріг ледь ішов. Увечері ліг на каміння і не хотів уставати. Коли вона присіла біля нього, потягнувся до пораненого стегна носом та рогом, заіржав. В іржанні тому був біль.

Ропа текла все сильніше, запах був мерзотним. Цірі витягла кортик. Єдиноріг тоненько пискнув, спробував підвестися, звалився задом на каміння.

— Не знаю, що я маю робити… — хлипала вона, дивлячись на клинок. — Насправді не знаю… Напевне, рану треба надрізати, витиснути гній та отруту… Але я не вмію! Можу зашкодити тобі ще більше!

Єдиноріг спробував підняти голову, заіржав. Цірі всілася на камені, обхопивши голову долонями.

— Не навчили мене лікувати, — сказала гірко. — Навчили мене вбивати, пояснюючи, що таким чином зумію рятувати. Була то величезна брехня, Конику. Обдурили вони мене.

Надходила ніч, швидко темнішало. Єдиноріг лежав. Цірі гарячково думала. Назбирала будяків і бадилля, що в чималій кількості росло на берегах пересохлої річки, але Коник не хотів того їсти. Голову він безвладно поклав на каміння і не намагався її підводити. Тільки блимав оком. На писку його з’явилася піна.

— Я не можу тобі допомогти, Конику, — сказала вона здавленим голосом. — Немає у мене нічого…

Окрім магії.

Я чародійка.

Вона підвелася, простягнула руку. Нічого. Потребувала чимало магічної енергії, а не було тієї і сліду. Не сподівалася на це, була заскоченою. Адже водяні жили є всюди! Вона ступила кілька кроків в один бік, тоді в інший. Пішла по колу. Відступила.

Нічого.

— Ти, клята пустеле! — крикнула, трусячи кулаками. — У тобі немає нічого! Ані води, ані магії! А магія мала бути всюди! Це також була брехня! Усі мені брехали, всі!

Єдиноріг заіржав.

Магія є всюди. У воді, у землі, у повітрі…

У вогні.

Цірі зі злістю ударила себе долонею в лоба. Раніше це не спало на думку, може тому, що там, серед голого каміння, не було навіть чому горіти. А тепер у неї під рукою було сухе бадилля та будяки, а для того, щоб створити хоч маленьку іскорку, тієї крихти енергії, що вона в собі відчувала, мало вистачити…

Вона назбирала побільше патиків, склала їх у стосик, обклала сухим бадиллям. Обережно витягнула руку.

— Aenye!

Стосик засяяв, мигнув вогонь, блиснув, охопив листя, пожер його, стрелив угору. Цірі докинула бадилля.

І що тепер? — подумала вона, дивлячись на живе полум’я. Черпати? Як? Йеннефер забороняла мені торкатися енергії вогню… Але я не маю вибору! Й не маю часу! Мушу діяти! Патики й листя згорять швидко… Вогонь згасне… Вогонь… який він гарний та теплий…

Не знала, коли й як то сталося. Задивилася на полум’я і раптом відчула пульсування у скронях. Схопилася за груди, мала враження, що тріщать у неї ребра. Унизу живота, у проміжності й у сосках запульсував біль, що миттєво перетворився на небувалу насолоду. Вона встала. Ні, не встала. Злетіла.

Сила наповнювала її, наче розплавлений свинець. Зірки на небосхилі затанцювали, наче віддзеркалені від поверхні ставку. Око, що палало на заході, вибухнуло світлом. Вона прийняла те світло, а разом із нею і Силу.

— Hael, Aenye!

Єдиноріг заіржав дико, спробував підвестися, спираючись на передні ноги. Рука Цірі сама піднялася, сама склалася у жест, губи самі викрикнули закляття. З пальців вирвалася сяюча, тремтлива світлість. Вогонь загудів полум’ям.

Хвилі світла, що били з її руки, торкнулися пораненого стегна єдинорога, сфокусувалися, всоталися.

— Хочу, щоб ти був здоровим! Бажаю цього! Vess’hael, Aenye!

Сила вибухнула в ній, виповнила дикою ейфорією. Вогонь вистрелив уверх, навколо посвітлішало. Єдиноріг підняв голову, заіржав, потім раптом підвівся з землі, ступив кілька невпевнених кроків. Вигнув шию, сягнув мордою стегна, ворухнув ніздрями, зафоркав — наче із недовірою. Заіржав голосно й протягло, вдарив задом, махнув хвостом і галопом оббіг вогнище.

— Я тебе вилікувала! — крикнула Цірі із гордістю. — Вилікувала! Я чародійка! Видобула я силу з вогню! І маю ту силу! Можу я все!

Вона розвернулася. Розпалений вогонь гудів, сипав іскрами.

— Ми не мусимо вже шукати джерел! Не станемо вже пити із намула! Я тепер маю силу! Відчуваю силу, яка є у цьому вогні! Я зроблю так, щоб у цій клятій пустелі випав дощ! Щоб вода забила зі скель! Щоб виросли тут квіти! Трава! Кольрабі! Я тепер можу все! Все!

Вона різко підвела обидві руки, викрикуючи закляття і скандуючи інвокації. Не розуміла їх, не пам’ятала, коли їх вчила й чи вчила їх хоч колись. Це не мало значення. Вона відчувала силу та палала вогнем. Вона була вогнем. Трусилася від потуги, що її переповнювала.

Нічне небо раптом проорала стрічка блискавки, серед скель й останців завив вітер. Єдиноріг заіржав проникливо й устав дибки. Вогонь ударив уверх, вибухнув. Назбирані патики та трава давно вже звуглилися, тепер горіла сама скеля. Але Цірі не звертала на те уваги. Відчувала силу. Бачила тільки вогонь. Відчувала тільки вогонь.

Ти можеш усе, шепотіло полум’я. Ти взяла нашу силу, ти можеш усе. Світ лежить біля твоїх ніг. Ти велика. Ти могутня.

Серед вогню — постать. Висока молода жінка із довгим, прямим, вороново-чорним волоссям. Жінка сміється, дико, жорстоко, вогонь шаліє навколо неї.

Ти могутня! Ті, хто тебе