Читати книгу - "Тiло™"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні, — зірвавши з себе шкіряну куртку, Юрій вкрив нею тіло охоронця, в якому помирала Іванка. — Я знайду тобі інше тіло! Ти матимеш інше життя!
— Я стомилася. Вони забрали в мене не просто тіло. Вони забрали бажання жити, кохати, боротися… Відпусти! Десь має бути кращий світ…
І такий страшний відчай побачив Юрій тієї миті в погляді навпроти, що мимоволі заплющив очі, затулив обличчя руками. Вона все вирішила за них обох. Не змогла вижити в його покривавленому світі. Відступилася. За інших обставин він би нізащо не дозволив Іванці піти, спинив би її душу супроти волі, силоміць замкнув би в обраному тілі, а з часом… зненавидів би її за те, що вона — не Ештон. Анжеліка-Стефанія сказала правду. Він кохав. По-справжньому. Іншу. Закохався в чужу дружину, як ото колись Яків. Став Яковом.
Коли ж розплющив очі, охоронець був мертвим. Душа Іванки відлетіла.
Юрій звівся на ноги. Тепер ніхто не міг сподіватися від нього жалю чи співчуття. Стиснувши кулаки, він рушив до охоронців, котрі зараз неоковирно перезаряджали зброю, щоб встигнути його розстріляти, доки він до них не дістався.
Відлік пішов на секунди.
Просто на їхніх очах Юрій обернувся на вовка. Таке жодному з охоронців ще не показувалося в його житті, то був їхній перший день на новій роботі. Вони були звичайними хлопцями, котрі й до пуття не знали, як користуватися рацією. Але їх поспіхом найняли, аби згодом замінити на справжніх звірів (таких іще треба було розшукати), вручили кожному шестизарядний Smith&Wesson, бо ж у клініці змінився головний лікар…
Однак Юрій бачив перед собою тільки вбивць. Коли він залишав парковку вже людиною, від нещасної охорони зосталося саме покривавлене шмаття. З відчуттів — нічого, лише непогамована жага крові. Але в руках він стискав два перезаряджені револьвери, котрі лишилися від чоловіків у формі.
Вибравшись із ліфта у медичному блоці, Юрій рішуче попрямував коридором. Він ішов до кабінету головного лікаря. Ним рухали біль, ненависть і бажання руйнувати. Усіх, хто ставав йому на заваді, він без вагань розстрілював. Дорогою відмикав двері карцерів-палат і випускав донорів на волю. Серед врятованих виявився й такий собі Алехандро Рамос — чоловік Ванесси Маріані.
— Тепер ти вільний, — сказав Юрій, знімаючи з нього кайданки.
Потому переступив поріг свого колишнього кабінету.
Бен навіть не підвівся з-за столу, щойно той узяв його на приціл. Не здригнувся, коли холодне дуло револьвера торкнулося його скроні. Просто незворушно сидів, поклавши голову на руки перед собою, наче стомлено заснув на якусь хвилинку. Поряд із ним на підлозі валявся використаний шприц з-під «екстракту чистої радості».
Юрій повільно опустив зброю. Відгорнув чорне, химерно заплетене волосся афроамериканця, перевірив пульс на його шиї. Нічого. Відступивши на крок, узявся несамовито топтати ногами використаного шприца з отрутою. Його очі променилися ненавистю. Він нівечив безмовну річ, аж доки від неї не зосталися самі лише дрібні скалки. Тоді зупинився. Отямився. Перевів подих.
Бен дивився на все довкола скляним байдужим поглядом. Вочевидь, його дітей уже не було серед живих. Мабуть, він сотні разів пошкодував, що не пішов за Юрієм. І назавжди залишився в чужих снах. Ще одна жертва корпорації «ТІЛО™». Торкнувшись долонею його обличчя, Юрій заплющив мертвому очі. Присів поряд. У закляклих руках Бен досі стискав теку з розкладом трансплантацій.
Пробігшись очима по написаному, Юрій скам’янів: за годину було призначене знакове перетворення Анжеліки Феллон на Ештон Ван Хелл. Потягнувся до чорного телефонного апарату з минулих часів, зняв слухавку, натиснув кнопку.
— Приберіть на парковці і покличте телевізійників.
5
По обіді до клініки прибула Анжеліка. Усі дозвільні папери для того, аби перебратися в тіло Ештон, були в неї на руках. Бо вони таки порішили старого гендляра, точніше, він сам сконав у шпиталі від пережитого.
Анжеліку чинно провезли на каталці до операційної, спалахи численних фотокамер у лікарняному коридорі вона сприйняла як належне: це ж не щодня клініці трапляється така видатна зірка. Коли ж зрозуміла, що перезбуджені папараці бачать її й крізь тоноване скло операційної, враз зірвалася з місця:
— Що за чорт?!
— Усе за планом, міс Феллон, — до приміщення увійшов кремезний чоловік у білому халаті й медичній масці, штовхаючи перед собою каталку із нерухомим тілом донора, котре з головою було накрите білим простирадлом. — Зараз ви отримаєте свою трансплантацію. Вам сподобається.
Замкнув за собою двері.
— Юрій?.. — нажахана телезірка позадкувала до скляної стіни, за якою не зупинялись спалахи й клацання фотокамер. — Що, на біса, тут відбувається? Де мій лікар? Де той чорний виродок? Що тут роблять клоуни з телебачення?..
Юрій зняв із обличчя медичну маску.
— Того лікаря звали Беном, — спокійно повідомив їй. — І він ніколи не був виродком. На жаль, Бен не зможе провести твою пересадку, тому що корпорація вбила його, вибачай. Та я зголосився замінити Бена — то нічого, що мене звільнено… А вельмишановне панство за склом запрошене у ролі глядачів. Це представники найславетніших мас-медіа, вони подбають, аби твою трансплантацію побачили всі бажаючі в реальному часі. Світ хотів дізнатися, як відбуваються трансплантації свідомості? Ми це покажемо. У прямому ефірі. Утім, мушу попередити, процедура болюча, неприємна і… дещо непристойна. Але ж ти любиш робити непристойні речі при свідках? Грати на публіку? Це буде твоя найкраща роль.
Анжеліка-Стефанія зрозуміла, що опинилася в пастці. Вона кинулася до дверей, однак лікар спритно перехопив її і жбурнув назад до операційного столу. Театральним жестом здер простирадло з донора на каталці навпроти.
Жінка похолола від жаху — перед нею лежало нерухоме тіло Лукаса у всій своїй нестерпно спотвореній красі. Вона зіскочила зі столу, почала відповзати в куток.
— Ти ж не переселиш мене до його тіла? — вмить зрозуміла, що зараз відбудеться. — Тільки не це! Лукас… він же… потворний!..
— Ні, це ти потворна, Анжеліко-Стефаніє. Такою ти видавалася на всіх його світлинах, такою ти є насправді. Недарма шоу звалося «Ти — найпотворніший».
— То тільки шоу! Ти ж не зробиш цього в житті?..
Юрій узявся знімати гумові рукавички.
— Хіба ти не кохаєш Лукаса? Ви ж збиралися одружитися. А таїнство трансплантації — це, скажу я тобі, майже як таїнство шлюбу…
Вона із зусиллям звелася на ноги, спробувала всміхнутися.
— Послухай… ти, мабуть, досі злий на мене за минулу ніч? Так от, нічого між нами не було, немає чого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тiло™», після закриття браузера.