Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Бібліотека душ 📚 - Українською

Читати книгу - "Бібліотека душ"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бібліотека душ" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 106
Перейти на сторінку:
плямкнув, розтуляючись, рот порожняка. Він уже був тут, серед нас. Я націлився на нього й побіг — спотикаючись, відновлюючи рівновагу, Емма теж бігла й кричала: «Джейкобе, швидше!»

— Джейкобе, швидше! — передражнив через гучномовець Коул.

І зробив гучніше музику: драйвову, життєрадісну, божевільну.

Ми пробігли повз трьох, чотирьох інших імбрин (усі вони, зв’язані, борсалися, силкуючись звільнитися від пут), і лише тоді я нарешті його побачив.

Я різко загальмував, й мені забракло повітря. Порожняк був такий величезний, що голова пішла обертом. Гігант, на кілька голів вищий за того, якого я приручив; попри згорбленість, його череп майже черкав по стелі. Нас від нього відділяло двадцять футів. Язики з розверстих щелеп загрібали повітря. За кілька кроків попереду Емма спіткнулася й рукою показала на щось, освітлюючи.

— Он там! Дивись!

Вона, звісно, побачила не порожняка, а те, до чого він прямував: жінку, що висіла догори ногами, як шмат яловичини, й звивалася, а чорна спідниця опустилася їй на голову. Та навіть у такому вигляді, навіть у темряві я її впізнав. Пані Королик.

Поряд із нею висів Едисон. Вони борсалися, з кляпами в ротах, і порожняк уже був за кілька кроків од них, простягав язики, обвивав їх довкола плечей пані Королик, підтягував її до своїх щелеп.

— СТІЙ! — заволав я, спочатку рідною мовою, а потім рипучими словами мови, яку порожняк міг зрозуміти. І кричав я знову і знову, аж поки він не спинився — але не тому, що підкорився мені. Просто я раптово став для нього значно цікавішою жертвою.

Він відпустив імбрину, і вона, як маятник, гойднулася в протилежний бік. Язики порожняка розвернулися до мене.

— Відріж мотузку пані Королик, поки я відволікатиму порожняка, — сказав я Еммі.

Безперестанку розмовляючи з порожняком, сподіваючись відвернути його увагу від пані Королик і натомість сфокусувати її на собі, я відійшов убік.

— Закрий рота. Сядь. Лягай.

Я рухався, і потвора відвернулася від пані Королик, — хороший, хороший, — а коли я позадкував, вона рушила вперед.

Так. Гаразд. І що далі?

Я засунув руки в кишені. В одній лежали залишки пальця Матінки Пилок. А в другій був секрет — пляшечка амбро, яку я потайки від Емми, коли вона дивилася в інший бік, прихопив у іншій залі. Я взяв її в момент невпевненості в собі. На випадок, якщо я самотужки не впораюся. Якщо знадобиться стимул.

— Сядь, — сказав я. — Спинися.

Порожняк ляснув у мій бік язиком. Я рвучко присів за манекеном, і язик, немов ласо, захопив його, підняв у повітря й жбурнув об стіну, де той розлетівся на друзки.

Від другого язика я теж ухилився. І боляче вдарився гомілкою об перевернуте крісло. Язик шмагнув порожню підлогу в тому місці, де щойно був я. Поки що порожняк зі мною бавився, але зовсім скоро йому захочеться вбивати. Треба було терміново щось робити, і варіантів було тільки два.

Пляшечка чи палець.

Запанувати над цим порожняком без підсилення здібностей, яке давала пляшечка амбро, я б не зміг у жодному разі. Розтертий палець Матінки Пилок я б не зміг розпорошити в повітрі далеко від себе, а маску я загубив. Якби я спробував ним скористатися, то лише заснув би сам, а це було навіть гірше, ніж не зробити нічого.

Коли в землю позаду мене врізався інший язик, я ковзнув під стіл і витяг з кишені пляшечку. Руками, що сильно тремтіли, я намагався витягти корок. Ким я після цього стану: героєм чи рабом? Чи одна пляшечка зробить мене наркоманом на все життя? І що гірше: бути наркоманом і рабом чи бути мертвим у шлунку цього монстра?

Стіл полетів геть, і я залишився незахищеним. Скочив на ноги.

— Стiй, стiй! — заволав я, відступаючи маленькими стрибками, а порожнякові язики цілилися в мене й лише на якісь дюйми промазували.

Спиною я вперся в стіну. Відступати далі не було куди.

Я прийняв удар в живіт, а потім язик, що по мені шваркнув, обвився довкола моєї шиї. Треба було бігти, але я стояв, приголомшений, склавшись навпіл, не дихаючи, бо порожняк вибив з мене дух. І тут я почув сердите гарчання — не від порожняка, та рішучий лункий гавкіт.

Едисон.

Раптом язик, що тягнувся до моєї шиї, напружився, неначе від болю, і шугнув назад через усю кімнату. Пес, маленький хоробрий боксер, укусив порожняка. Із гарчанням і дзявкотом він вступив у бій з невидимою істотою, що була удвадцятеро більшою за нього.

Я сповз на підлогу спиною по стіні й відчув, як легені знову наповнюються повітрям. Мною опанувала рішучість, і я підніс пляшечку догори. Переконаний, що без неї не маю жодних шансів. Витяг корок, підняв флакончик вище рівня очей і відхилив назад голову.

Та почув своє ім’я.

— Джейкобе, — тихо покликав хтось із темряви, за кілька кроків од мене.

Я розвернувся на звук голосу і побачив, що на підлозі, серед безладно накиданих на купу частин тіла, лежить пані Сапсан. Уся в синцях, зв’язана, намагаючись говорити крізь дурман від болю чи наркотиків, та все одно поряд. Вона дивилася на мене пронизливим поглядом зелених очей.

— Не треба, — тихо сказала вона. — Не роби цього. — Її голос було ледве чути, він ледве пробивався до моїх вух.

— Пані Сапсан!

Я опустив флакончик, закоркував його й навкарачки поліз туди, де лежала вона. Моя друга мати, свята серед дивних. На підлозі, поранена. Імовірно, вона помирала.

— Будь ласка, скажіть, що з вами все гаразд, — попросив я.

— Поклади це, — відповіла вона. — Тобі воно не потрібне.

— Ні, потрібне. Я не такий, як він.

Ми обоє знали, кого я маю на увазі. Не такий, як мій дідо.

— Ні, ти такий, — заперечила вона. — Усе, що тобі необхідно, вже є в тебе всередині. Поклади це й натомість скористайся оцим. — І вона кивком показала на якусь річ, що лежала між нами. Гострий дерев’яний кілок — ніжка поламаного стільця.

— Я не можу. Цього не досить.

— Досить, — запевнила вона. — Ціль межи очі.

— Я не можу, — повторив я. Але послухався. Поставив пляшечку на підлогу і взяв кілка.

— Ти молодець, — прошепотіла вона. — А тепер іди й зроби з ним щось бузувірське.

— Добре, — кивнув я, і вона з усмішкою опустила голову на підлогу.

Я підвівся, рішуче стискаючи в руці дерев’яний кілок. Едисон на протилежному боці кімнати глибоко вгородив зуби в порожняків язик і осідлав його, наче ковбой бика на родео. Він безстрашно і впевнено тримався на ньому, а порожняк тріпав язиком вперед і назад, силкуючись скинути пса. Емма

1 ... 71 72 73 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бібліотека душ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бібліотека душ"