Читати книгу - "Нетопир"

— Коли я ріс, у нас теж було заведено щось подібне, — зауважив Харрі. — Називалося столовим етикетом. Але мені здається, зараз такого немає.

— Друге випробування — терпіти біль. — Джозеф жваво жестикулював. — Молодій жінці голками проколювали ніс, щоки й подекуди тіло.

— І що з того? Зараз дівчина за це ще й платить, — сказав Харрі.

— Помовч. А коли згасало вогнище, на вугілля клали гілля, і вона на нього лягала. Та найскладніше випробування — третє.

— Страх?

— You bet.[106] Після заходу сонця плем’я збиралося навколо багаття, і старійшини розповідали молодій жінці жахливі історії про примар і мульдарпе — диявола дияволів. Волосся від них ставало дибом, бодай від деяких. Потім її відправляли спати в безлюдне місце або до могил предків. А під покровом ночі старійшини підкрадалися до неї, вимазавши обличчя білою глиною і надівши дерев’яні маски.

— Як на мене, це вже занадто.

— …і дуже голосно кричали. Вибач, Харрі, але слухати ти не вмієш.

Вигляд у Джозефа був знервований.

Харрі потер лоба.

— Знаю, — сказав він після паузи. — Пробач, Джозефе. Я прийшов сюди, тільки щоб подумати вголос і подивитися, чи не залишив він слідів, за якими я міг би її знайти. Але здається, мені знову не пощастило, а ти — єдиний, з ким я можу бути відвертим. Тобі, напевно, здається, що я цинічний, бездушний мерзотник.

— Мені здається, ти думаєш, ніби повинен битися з цілим світом, — відповів Джозеф. — Але якщо весь час тримати стійку, руки надто втомляться, ще до бійки.

Харрі силувано посміхнувся:

— Ти впевнений, що в тебе не було старшого брата?

Джозеф засміявся:

— Я казав, що в моєї матері вже нічого не запитаєш, але думаю, якби був, вона б мені сказала.

— Просто ти розмовляєш зовсім як він. Ніби ви брати.

— Ти вже це казав, Харрі. Може, тобі треба поспати?

Коли Харрі увійшов до готелю «Спрінґфілд-Лодж», у Джо на виду засяяла посмішка:

— Гарний вечір, містере Ховлі, чи не так? До речі, ви маєте чудовий вигляд. А в мене для вас посилка. — Він дістав сірий згорток з чорними літерами: «Харрі Ховлі».

— Від кого? — здивувався Харрі.

— Не знаю. Її привіз таксист зо дві години тому.

Увійшовши до номера, Харрі поклав згорток на ліжко і, розгорнувши його, побачив коробку. Він уже здогадувався, від кого ця посилка, а вміст коробки розвіяв останні сумніви: шість пластикових трубок з білими наклейками. На одній з них Харрі прочитав дату вбивства Інґер Холтер і напис: «pubic hair».[107] Неважко було здогадатися, що в інших — кров, волосинки, часточки шкіри тощо.

За півгодини Харрі прокинувся від телефонного дзвінка.

— Маєш посилочку, Харрі? Я подумав, тобі захочеться дістати її скоріше.

— Тувумба.

— До ваших послуг. Хе-хе.

— Авжеж, одержав. Отже, Інґер Холтер. Я допитливий, Тувумбо. Як ти її вбив?

— Нічого цікавого, — відповів Тувумба. — Дуже навіть просто. Пізно ввечері, коли я був у подружки, зателефонувала вона.

«Подружка — Отто?» — хотів спитати Харрі, але промовчав.

— У подружки є, вірніше, був собака. Інґер несла йому їжу. Я зачинився в квартирі, а подружка вийшла. І я сидів один. Як завжди.

Харрі почув, як зірвався його голос.

— Чи не надто великий ризик? — поцікавився Харрі. — Раптом хтось знав, що вона йде до… е, подружки?

— Я в неї запитав.

— Запитав у неї? — не повірив Харрі.

— Неймовірно, які люди бувають наївні. Відповідають не подумавши, бо впевнені, що думати їм не треба. Така мила, безневинна дівчинка. «Ні, ніхто не знає, де я, а що?» — запитала вона. Хе-хе. Я відчував себе вовком з казки про Червону Шапочку. І сказав, що вона прийшла саме вчасно. Чи, вірніше, не вчасно? Хе-хе. Хочеш знати, що було далі?

Харрі хотів би знати не тільки це. Він хотів би знати все, до найдрібніших подробиць: про дитинство Тувумби, про його перше вбивство, про те, чому в нього не було ритуалу, чому він інколи просто ґвалтував, а не вбивав, як він почувався після вбивства, чи відчував після екстазу пригніченість, як більшість маніяків, коли у них не все виходить, як задумано. Він хотів знати все: місце й час, способи й засоби. І почуття, пристрасті, які спричинили безумство.

Та ні. Не зараз. Зараз для Харрі не мало значення, чи була Інґер спочатку зґвалтована, а потім убита, чи навпаки; чи було вбивство покаранням за те, що вони з Отто розійшлися; чи промив він тіло; убив її у квартирі чи в машині. Харрі не хотілося знати, як вона благала, плакала і дивилася на Тувумбу на порозі смерті. Не хотілося тому, що він не міг не уявляти на місці Інґер Бірґіту, а це робило його слабким.

— Звідки ти дізнався, де я живу? — запитав Харрі, просто щоб підтримати розмову.

— Ну, Харрі! Ти, напевно, втомився. Ти сам мені сказав, де живеш, в минулу нашу зустріч. До речі, забув тобі за неї подякувати.

— Послухай, Тувумбо…

— Я все думаю, навіщо ти тоді подзвонив мені і покликав із собою в той клуб, Харрі? Адже не тільки для того, щоб налупцювати тих двох бугаїв у смокінгах? Весело, звичайно, та невже ти просто хотів поквитатися з сутенером? Може, я не дуже хороший психолог, Харрі, але тебе я не розумію. Ти розслідуєш убивство, а час витрачаєш на бійки в нічних клубах.

— Ну…

— Ну, Харрі?

— Не тільки. Дівчина, яку ми знайшли в Сентенніал-парку, виявилася стриптизеркою з того клубу, тож я подумав, що вбивця того вечора прийшов до клубу, а потім чекав біля виходу, коли вона піде додому, щоб ув’язатися за нею. Я хотів побачити, як ти відреагуєш на мою пропозицію. До того ж зовнішність у тебе примітна, треба було показати тебе Монґабі і дізнатися, чи бачив він тебе того вечора.

— No luck?[108]

— Ні. Гадаю, тебе там не було.

Тувумба розсміявся:

— Я не знав, що вона стриптизерка. Побачив, як вона входить у парк, і вирішив її попередити, що вночі там ходити небезпечно. І показати, що може з нею статися.

— Ну, тоді справу розкрито, — сухо сказав Харрі.

— Шкода, що, крім тебе, цьому ніхто не порадіє, — відповів Тувумба.

Харрі вирішив спробувати:

— Раз уже все одно ніхто цьому не порадіє, розкажи хоча б мені, що сталося з Ендрю вдома у Отто Рехтнаґеля. Адже твоя «подружка» — це Отто?

Тувумба помовчав.

— А ти не хочеш запитати, як справи у Бірґіти?

— Ні, — відповів Харрі,