Читати книгу - "Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]"

Сапфіра ніби чекала на ці запитання. Вона витягла з-під сорочки амулет і простягнула його прочанинові. Він узяв його обережно, немов отруйного гаспида. На золотому диску з агатових пластин було викладено зображення жука.

Він згадав Братську школу і вчителя латини Яна Августа Лянґеля, який накульгуючи ходив диспуторієм і цитував Верґілія, кумедно гундосячи при кожному «n»: Cassandra non unquam credita Teucris[107]. Потім він почув рев невидимих опадлійських ґемонів[108] і прокинувся від синтезу протилежних думок.

Над лісом розгорталась небадьора містерія дощового ранку. Сіре світло обережно просотувалось крізь мокрі дерева. Намагаючись не наробити шуму, Анемподест відв’язав себе від дерева й повільно присів на гілці. Все тіло боліло, і здавалося, починається лихоманка. Прочанин тричі проказав Ісусову молитву й знайшов у торбі маленький фіал з лікувальною рідиною. Не встиг він його відкрити, як почув за спиною знайоме кахикання. Він обернувся, витягаючи тесак.

За п’ять кроків від нього стояла вся учорашня шатія-братія. Нікта насмішкувато кривила губи, Кінський Каштан шкірився, а Драбант націлював на Анемподеста мушкетон[109] із запаленим ґнотом.

— Кидай залізяку, — наказав Голомозий.

Анемподестові довелося підкоритися. Здоровань у два стрибки підскочив до дерева, і через хвилину прочанин був ретельно зв’язаний власним мотуззям. Каштан тим часом відібрав у нього фіал і недовірливо нюхав його вміст, розтираючи пальцями краплі.

— Здається, це якась горіхова настоянка, — повідомив він приятелям. — Сильний магічний засіб для лікування хвороб, гармонізації вітального магнетизму і підтримання чоловічої сили. Адже відомо, що кожна утаєна до повного місяця недобра думка у ніч повні перетворюється на маленьке чудисько й вибігає у Божий світ. Такі чудиська оселяються переважно на горіхових деревах і змушують горішки кричати від болю якраз у день Відсічення голови святого Іоанна Хрестителя.

— Що будемо з ним робити? — спитав Голомозий.

— Давайте його похолостимо, — запропонував Каштан. — Причандалля у цього недовченого попика напрочуд дійове, я сам учора бачив його здоровезний прутень і тлусті яйка. З цього причандалля я зроблю міцний засіб для любовного ворожіння за рецептом мого покійного брата. Заробимо у Валахії купу талярів, адже попівське сім’я привертає коханців навіть до потворних жінок.

Почувши пропозицію костоголового, Анемподест заверещав як найсправжнісінький ґемон. Голомозий хутко витягнув з торби тютюновий гаман і вправним ударом забив його прочанинові в рот. Той відчув присмак крові, а в горлянку посипалися вибиті зуби.

— Тоді, таточку, тобі потрібно буде чекати до вечора, — зауважила Нікта, показуючи на штани учня авви Макарія. — Бачиш плями. Він мав уночі виверження, може, й кілька, і зараз його капшуки порожні.

— А ти, мала, роздягнися і покрути дупою перед його носом, — запропонував Каштан. — І через три хвильки у цього вилупка знов наповниться, аж потече.

Костоголовий зареготав.

— Добре, що він вночі не перебив нам горлянки, — обірвав старого Драбант. — Щастить вам… Поки що.

— А тобі?

— Я пив з Потоку Хореф, — промовив Голомозий. — А вам скажу, що треба тікати вже, бо зарізяки Приблуди нишпорять навколо лісу, а річка прибуває.

— О, як я міг забути! — підстрибнув Каштан. — У нього ж десь тут схована цікава монетка!

Він почав перебирати вміст Анемподестової торби. Тим часом Драбант завмер, ніби прислухаючись. І без того смагляве обличчя його потемніло, мережа бганок навколо очей погустішала, і він відкарбував наказ:

— Збираймося, біда вже недалеко. Кидай все те сміття, ходімо згортати намет. Поквапмося.

— Зараз, зараз… — Костоголовий витрусив з торби молитовник і обмацував його, шукаючи схованку. Він раптом побачив, що Нікта безтурботно грається гребінцем і злісно засичав на доньку:

— Я ж тобі сказав, вертепне ледащо: швиденько роздягайся й роздрочи того виродка.

— Не буду.

— Що? — Каштан випростався із загрозливою повільністю.

— Роздягатися серед цього мокрого лопушиння? — Нікта пересмикнула плечима. — Мені зимно, я застуджуся і вкриюся прищами.

— Ти що, забула, що зробив для тебе твій батько? Ти виконаєш усі praeparationis[110], моя дорогенька, поки я буду допомагати Драбантові пакувати візок. А коли я повернуся, ти, моя люба донечко, покажеш цьому безголовому злидареві, як чемна і вихована спадкоємиця магічних знань славетної родини Марамульок-Ферлейчиків виконує laeticulosus[111] побажання свого мудрого татуся. Вилупкові це буде повчально, особливо перед кастрацією.

Нікта озирнулась навколо й почала розшнуровувати одяг.

— От і добре, — схвально промовив костоголовий. — До речі, з тих двадцяти чи тридцяти талярів, які ми заробимо на магнетичних amatori[112] у Валахії, половина піде тобі на нові сукні і притирання. Тамтешні князі зарозумілі та гордовиті й не люблять задрипанок. Будеш у мене виглядати як найсправжнісінька Марлезонська принцеса… А якщо цей затятий виродок не захоче дивитися на твоє тіло і буде заплющувати очі, то відріж йому повіки цим-от ножиком.

Каштан спритно кинув ножа у дуб, під яким сидів зв’язаний прочанин. Ніж з глухим звуком увійшов у деревину поряд з головою Анемподеста. За мить довга постать костоголового упиря розчинилася у чагарях.

Нікта порозслабляла шнурівки і висковзнула з одягу.

— Дивися, бевзю! Більше ніколи такого не побачиш, — сказала вона, вкладаючи у свої слова цілу