Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"

Карличек не з'являвся. Мабуть, досі відпочивав, і ми вирішили його не турбувати. Скала передбачав, що Карличек вважатиме самогубство Фієдлера останнім виявом його «героїзму».

— Я це знаю наперед, — сказав він. — Тому нехай шановний онук Фауста відпочиває собі на здоров'я.

Що й казати, ми таки мали справу з одним із «героїчних» вчинків Бедржиха Фієдлера. Але що його спонукало до цього? Підступна зрада Флори Мілнерової? Я пам'ятав, з яким презирством засуджував Фієдлер цю особу, але чомусь думав про те, що своїм самогубством він намагався уникнути відповідальності, коли його брехню було остаточно розкрито. Невже він робив усе заради сина і для того, щоб допомогти йому, пожертвував власним життям? Виходить, що цей люблячий батько захищав його, скільки міг, а потім, побачивши, що наробив багато помилок, вирішив забрати таємницю сина на той світ. Він добре розумів, що після першого ж допиту викриються всі його вигадки і доведеться казати правду.

… Я послав групу на чолі зі Скалою на квартиру Фієдлера, аби вони встановили, які там є хімікати, а сам пішов до себе.

Увечері я одержав термінове повідомлення. Сорок п'ять хвилин тому Віра Клімова вийшла з дому і взяла на вулиці таксі. Щойно вона зібралася сісти в машину, як наш працівник підійшов до неї і чемно запитав, куди вона має намір їхати, а також пояснив, що, доки не знайдуть Арнольда, ми вимушені стежити за кожним її кроком. Отже, коли вона і не дасть на це згоди, він все одно їхатиме слідом за нею на іншій машині.

Віра Клімова дошкульно запитала, на що саме вона повинна «дати згоду». Співробітник відповів, що хотів би її супроводжувати. Дівчина доброзичливо дозволила. Вона намагалася вдати з себе поважну даму, сказала, що цілком покладається на свого супутника, адже він, напевно, має й відповідне посвідчення. Потім посадила його в автомобіль поруч з собою, зауваживши, що він може супроводжувати її, аж доки це буде в його силах.

Шофер повіз цю дивну пару до резиденції британського посла. Там Віра Клімова вийшла з машини, сказавши своєму супутникові, що її запросили в посольство на чай. Розрахувавшися з водієм, вона зникла в дверях будинку, а нашому працівникові довелось залишитися на вулиці.

Я наказав, щоб він чекав Віру Клімову біля посольства. На допомогу йому послали ще одного працівника.

Чому це Елізабет У. Госсарт так раптово почала симпатизувати Вірі Клімовій? Я ні на мить не сумнівався, що саме вона запросила дівчину до себе. Пані Госсарт домовилась з нею про це, коли підвозила Клімову додому. Мені відразу ж пригадалось припущення Карличка, що Арнольд Фієдлер може переховуватись у англійському посольстві.

Я вирішив відвідати родину Клімових.

Згасав теплий недільний день. Сонце сідало за обрій, привітно посміхаючись людям. Я бачив групи городян з букетиками квітів, на вулицях пурхали, наче метелики, яскраво зодягнені малюки. Мирне і спокійне життя моїх земляків далося у важкій класовій боротьбі, і тепер його слід надійно захищати. На серці було тривожно — не давала спокою трагедія старого Фієдлера. Вдався він до такої розв'язки сам, чи його хтось примусив це зробити?

Можливо, старий безнадійно заплутався в тенетах шпигунства заради чужих йому інтересів і не зміг своєчасно збагнути, що той, хто намагався заподіяти шкоду суспільству, насамперед завдає її собі…

Самогубством він виказав себе. Ми не знали ще, в чому саме його вина, але, безперечно, він зробив це, щоб ми не викрили його до кінця. Але навіщо в такому разі старий розповів мені історію з запальничкою? Він міг би забрати цю таємницю в могилу, а тепер у нас залишився реальний доказ антидержавної діяльності його сина. Він міг, зрештою, не виймати з кишені цієї фотокамери і взяти всю вину на себе…

Цікаво, а що буде з Гадрабою? Його свідчення на перший погляд здаються правдивими. Але ж ще нічого невідомо про його минуле. Можливо, там виявляться такі деталі, що позбутися їх не допоможе навіть те, що вчинив Фієдлер.

Думаючи про все це, я підійшов до будинку, де жила Віра Клімова з матір'ю. Карличек вже розповідав мені про їх дивні відносини, а тепер я мав нагоду пересвідчитись у цьому сам.

Мені відчинила мати Клімової, безтурботна, байдужа до всього жінка. Вона іронічно посміхнулася, ховаючи за спину якесь шитво. Провівши мене до кімнати, стара закрила швейну машинку і, знявши окуляри, дала зрозуміти, що готова вислухати мене.

— Не знаю, чому вас так цікавить внутрішнє життя нашої сім'ї, — сказала вона, намагаючись бути спокійною. — Але можу з певністю сказати, що не збираюся поступатися своїми принципами.

— Ваше перевиховання не входить в мої наміри, — холодно відповів я.

— Тоді ви трохи розумніший від того, який приходив нещодавно. Він весь час повчав мене, як треба виховувати дітей у сім'ї. Повірте, що мені було просто смішно слухати його лекцію.

— Людина бажала вам лише добра, — спробував я захистити Карличка.

— В чому? Поясніть, будь ласка.

Вона здивовано глянула на мене. У неї були красиві кучеряві коси, рухливі очі.

— Не знаю, чи розповідає вам ваша донька про все, чим вона займається, — почав я.

Різким помахом руки вона зупинила мене.

— Не турбуйтесь. Між нами досить довір'я вже хоч би в тому, що вона ніколи не чула від мене нудних повчань.

— І жодної поради?

— Що я можу їй порадити! Сама я знаю лише, що таке праця і домашнє рабство. Вчити цьому свою дитину я не збираюся.

— Ваша дочка закохалася в юнака, якому не можна довіряти. Ви знаєте його?

Вона кивнула.

— Він часто приїздить до неї на мотоциклі.

— А потім везе її в таку компанію, де ваша дочка нічому хорошому не навчиться. Серед них був навіть злочинець.

— Ви не відкриваєте мені нічого нового.

— І вас це