Читати книгу - "Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей "

Хочу кричати, але горло сковує спазм. Ці очі. Зелені очі, які дивляться на мене з ніжністю та прихованою любов'ю. 

Я падаю у вир. І не можу звідти вибратись. 

— Кохана! — Чую крики свого чоловіка, але не відводжу погляду від Олександра, який був моїм нічним кошмаром. 

— Кохана, — струснув мене за плечі, а я повертаю очі, сповнені сліз, до Лі, який ледь не ричить у паніці. 

А я беру і цілую його. На очах у всіх. На очах в Олександра. Нахабно беру і цілую свого чоловіка. Пристрасно, солодко з бажанням. Краєм ока бачу, що Олександр дивиться на нас і морщить обличчя від огиди. Але мені байдуже. Я показую йому, що я більше не його. Більше не належу йому. Я вільна! 

— З тобою все добре? — запитує і дивиться на мене очима, повними турботи. 

— Так. Уже все добре, — посміхаюсь і він випускає мене зі своїх рук. 

Тримає мене за талію і дивиться на наших новоприбулих гостей. Я відвертаю погляд вбік і вдаю, що мені цікавий шоколадний фонтан. А й справді! Хочу шоколаду. 

Відриваюсь від обіймів Лі та плетусь до фонтана, набираю в горня шоколаду і потрохи сьорбаю. Удаю, що мене тут немає і я в зоні відчуження, поки мій чоловік вітається з гостями.

— Від себе не втечеш, — чую за спиною знайомий голос і руки починають тремтіти. Горня випадає з рук і розливається на білосніжний килим. 

Відчуваю його дихання у себе на потилиці і млію. 

Я думала, що забула його. Забула відчуття до нього. Але ні! Варто було йому тільки з'явитись, як я падаю у туман. 

— А я й не тікаю, — мій голос здригається. 

Я присіла та підняла чашку. Поклала її на стіл та просто пішла, так і не повернувшись обличчям до нього. Забігла до ванної кімнати та сперлась руками на раковину. Почала важко та панічно дихати. Поглянула на себе в дзеркало, але не впізнала. Бліда, очі сповнені страху, губи тремтять. 

«Дихай, Меланія. Дихай. Ти сильна. Ти впораєшся. Ти кохаєш Лі. Не варто тобі згадувати почуття п'ятирічної давності. До того ж ти вже старша. Мудріша. Розумніша», – подумки себе заспокоюю.

Кривлюсь. Вмиваюсь і виходжу. Тільки тепер впираюсь у чиїсь широкі груди. Мене наче паралізує. Відчуваю знайомий запах цитрусу і просто млію. 

Міцні руки заштовхують мене назад до ванної, а я не можу зрозуміти, що відбувається. Не даю собі навіть подумати. Не підіймаю голови.

Олександр згрібає мене в свої обійми. Вдихає мій запах і цілує в маківку. А я стою розгублена та тремчу. Жах! 

— Як же я скучив, — шепоче не своїм голосом. Наче заспокоюється. 

А я починаю злитись. Вириваюсь з його обіймів. Відходжу на кілька кроків і пропалюю гнівним поглядом. 

— Якого біса!? — кричу на все горло. — Якого біса ти торкаєшся мене? І взагалі... Чого приперлись!? — я вже не тямлю себе від злості.

— Тому що я не можу без тебе, — починає він злитись. 

— В тебе є дружина, — теж злюсь. 

— Вона лише для фарсу. Я ж тепер політик. Мені потрібен надійний тил, — шипить мені в обличчя. — Ти теж дивлюсь не зберігала мені цноту, — злиться і б'є кулаком в стіну. 

— Ти ж знаєш, кому моя цнота дісталась, придурку, — шиплю на нього. 

— Ти не могла ще трохи почекати? Я б усе розрулив і забрав би тебе, — ледь не виє від відчаю. 

— Я чекала. Чекала аж чотири роки, а ти навіть і повідомлення не написав. Зате одружився з моєю сестрою. Я теж маю право жити. Чи ти хотів, щоб я в монашки подалась? — в мені розривалось і обурення, і відчай, і спогади. Я ледь могла думати та дихати. 

— Я хотів... — запинається. 

— Мг... — скриплю зубами і йду на вихід. Зупиняюсь і кидаю йому черговий укол. — Більше не з'являйся в моєму житті. Я щаслива, кохана і вагітна. Я подарую дитину іншому, тому, кого кохаю і хто кохає мене. Тому краще зникни з мого життя, а я вирву тебе зі своєї пам'яті та серця, — спокійно говорю і виходжу з ванної. Стикаюсь відразу з сестрою, яка зазирає крізь прочинені двері. Лукаво посміхаюсь. 

— Привіт, сестричко, — вітаюсь. Вона лише свердлить мене гнівним поглядом. Нахиляюсь та шепочу: — ми були з ним у ванній удвох. Уявляєш? Він говорив, що й досі любить мене, а ти для нього проста фамільярність, — посміхаюсь на те, як вона починає злитись. Відпихає мене і влітає в  ванну, а я, мов шкодливе кошеня, тікаю геть. 

І знову натикаюсь, але уже на свого чоловіка.

— Коханий, — переводжу дихання та впадаю у його обійми. — Я безмежно тебе кохаю, — я цілую його пристрасно та палко, а він цілує мене. Всесвіт завмирає і я попри все щаслива.

***

Мої дорогенькі. Дуже тішусть, що історія вас сподобалась. Хочу сказати, що помилки буду виправляти по можливості, а ще... буде продовження. У нас дуже багато загадок залишилось. Цікава ваша думка, що до того, кого б ви хотіли бачити поруч з цією дівчинкою? Ваша порада може змінити другу частину)) А, ще... Може є якісь поради, або ж бажання? Все виконаю. 

Не забувайте підписати, якщо ж автор вам сподобалось. Не хочеться з вами прощатись. В мене ще багато цікавинок, як в голові, так і в книгах)) 

Кінець