Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Брей. Брей. Брей. Ким був цей Брей? Ця думка не давала мені спокою. Всю ніч провела без сну, думаючи про цього хлопця. Що дозволяв собі цей придурок? Взяв і поцілував мене. Нахабно, без дозволу й абсолютно несподівано. 

В універі спробувала знайти Крісті, щоб розпитати її про брата, але дівчина, мабуть, вирішила прогуляти сьогодні всі лекції. А мені теж не було особливого сенсу приходити. Все одно пропускала будь-яку інформацію повз вуха. Була неуважна і розсіяна, повністю поглинена своїми думками. 

Щось змінилося після того вечора, мені чомусь було ніяково. 

- Танака, - гукнув мене Джек Горобець, який чекав біля під'їзду. Треба ж, на автопілоті дісталася до будинку і навіть не помітила цього здоровила, - ти ворушись, дівчинко, а то запізнимося, - поквапив мене чоловік і як тільки я сіла в машину, вона з вереском зірвалася з місця. 

Ось і зараз я ходила на роботі, уткнувшись в телефон, не звертаючи увагу ні на що, повністю занурившись у свої думки. Намагалася знайти хоч щось про цього Брея, але пошукові сервіси вперто мовчали. Ну звичайно, я ж навіть не знала його прізвища... Адже знала Крісті. Фейсбук! 

Я зайшла на сторінку дівчини, але оскільки ми не були друзями, у мене був лише обмежений доступ до інформації, але ось список друзів у неї був відкритий і там не виявилося Брея. А ось це вже дивно, враховуючи те, як вона розповідала на скільки вони близькі. Або цього мажора немає у соцмережі? Та ну, нізащо б не повірила. 

Я ходила по залу туди-сюди, намотувала круги, намагалася вгамувати свій інтерес, але все було марно. Ось така я була - не могла заспокоїтися, поки все не дізнаюся. 

- Ай, - мимоволі вихопилося одразу після того, як я врізалася у когось. Хоч би це не був ніхто з клієнтів, адже за таке можна і з роботи вилетіти. 

- Під ноги дивись, - почула я над собою гнівний голос, але ще не зрозуміла кому він належав, - у тебе взагалі очі є? - А ось таке хамство міг собі дозволити тільки один чоловік, і щоб переконатися у своїй правоті, я підняла очі й зіткнулася з крижаним поглядом начальника охорони. 

- А у тебе? - Теж мені, знайшов кого залякувати своїм тоном і статурою. Я, може, собачка і маленька, але можу голосно гавкати, - якщо помітив мене, то чому пер як танк? Пообійматися захотілося? - Я перемістила свій погляд на його руки, що обвивали мою талію. 

- Було б що тут обіймати, - зневажливо кинув чоловік, але руки прибрав не відразу. Постояв ще кілька митей, наче розглядаючи й вивчаючи мене поблизу, а потім відпустив і різко смикнув за руку, відводячи убік. - Ще раз побачу з мобільним на роботі, або взагалі, зайняту сторонніми справами, покараю так, що мало не здасться, - і по його настрою я зрозуміла, що краще з ним в той момент було не сперечатися, хоча що міг мені зробити охоронець за те, що я користувалася телефоном? Подумаєш, максимум доповів би моєму начальнику.  Але так, як нарікань на мою роботу поки не було, я була практично впевнена, що мені це нічим не загрожувало.

Вирвавши свою руку з його хватки, я вирішила промовчати й нічого не відповідати цьому придурку.  Теж мені, привід розпорошуватися і витрачати свою енергію на те, щоб придумати йому відповідь.

 - Придурок, - тільки й усього.  Хоча і цього було достатньо для того, щоб очі чоловіка спалахнули, а його секундного замішання мені вистачило, щоб відскочити на безпечну відстань, а потім і зовсім зникнути з його виду.

 Фух ... Дивний тип, і чому це він завжди до мене чіплявся?