Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

— Точно. Вибач.

Я намагаюся зробити найнещасніший вигляд, на який здатна. Кліпаю, підходячи ближче до чоловіка.

Проводжу долонями по його плечах, стаю навшпиньки. Тягнуся вперед. Наче ривок роблю. Притискаюся до губ.

Дамір одразу ж згрібає мене у свої обійми, міцно тримає. Його руки нишпорять моїм тілом, викликаючи неконтрольоване тремтіння.

Боже, мені шалено подобається цілуватися з власним чоловіком. Неможливо припинити. В голові паморочиться. Чи це через те, що яхту хитає?

— У нас ще в запасі година чи дві, — шепоче чоловік, відірвавшись від моїх губ. Але відразу знову цілує. Його дотики стають наполегливішими або відвертішими. — Ти голодна?

— Ні, — хоча я справді голодна. Просто в іншому сенсі.

— Нормально почуваєшся?

— Так.

— Добре. Тоді як щодо того, щоб я показав тобі каюту?