Читати книгу - "Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем"

Виявилося, що незвані гості — їх було п’ятеро — мисливці з Оклахоми. Відкриття сезону полювання на фазанів — головна подія листопада, що приваблює до Канзасу силу-силенну мисливців із сусідніх штатів, отож і попереднього тижня цілі полчища їх промарширували осінніми полями, стріляючи по сполоханих табунцях великих мідяноперих птахів, що добре відпаслися на стерні.

За звичаєм, мисливці, коли їх не запрошено як гостей, мають сплатити певну винагороду власникові землі, на якій вони полюють, та коли оклахомці запропонували містерові Клаттеру гроші, він посміхнувся:

— Я не такий бідний, як вам здається. Полюйте собі скільки хочете.— І, торкнувшись рукою шапки, рушив додому, до своїх звичних справ, не маючи й гадки, що то останній день у його житті.

 Так само як містер Клаттер, ніколи не пив кави й молодик, що зайшов поснідати до кафе «Перлинка». Йому більше смакувало пиво. Три таблетки аспірину, кухоль холодного пива та кілька сигарет «Пел-Мел» — ото була, як він казав, «путня піджива». Сьорбаючи пиво й потягуючи сигарету, він пильно розглядав карту Мексіки, що її розгорнув перед собою на прилавку. Та зосередитись йому було важко, бо він чекав товариша, а товариш запізнювався. Він визирнув у вікно на тиху вулицю маленького містечка — вулицю, яку сьогодні побачив уперше в житті. Діка все ще не було видно. Але він от-от мав прийти. Зрештою, те, задля чого вони призначили цю зустріч, була Дікова ідея, його «дільце». А коли вони його облагодять — отоді до Мексіки!..

Карта була пошарпана й така затерта пальцями, що скидалася на клапоть замші. У готелі, де він спинився, в його кімнаті лежали ще десятки таких самих потертих карт — усіх штатів Північної Америки, всіх провінцій Канади, всіх південноамериканських країн,— бо молодик повсякчас укладав собі плани подорожей, а деякі з них уже й здійснив: на Аляску, Гавайські острови, до Японії та Гонконгу. І от тепер, одержавши листа з запрошенням пристати до «дільця», прибув сюди з усім своїм скарбом: фібровою валізою, гітарою та двома великими ящиками, повними книжок, географічних карт, пісень, віршів та старих листів — усе це важило добру чверть тонни. (Дік аж на обличчі змінився, побачивши ті «скрині». «На бога, Перрі! Невже ти скрізь тягаєш за собою цей мотлох?» — «Де мотлох? — запитав Перрі.— Тут є одна книжка, за яку я заплатив тридцять доларів»). Отож він тут, у містечку Олейті, в штаті Канзас. Чудасія, як подумати,— він знову в Канзасі, хоч минуло заледве чотири місяці відтоді, як він присягався комісії по достроковому звільненню, а також і собі, що ніколи більше ноги його не буде в цих краях. Та дарма — це ненадовго.

Чимало назв на карті було обведено чорнилом. Косумель — острів поблизу Юкатанського узбережжя, де, як він прочитав у чоловічому журналі, можна «скинути з себе одіж, зітхнути з полегкістю й жити, мов раджа, маючи стільки жінок, скільки заманеться, і все це за п’ятдесят доларів на місяць». З того ж таки опису в журналі він запам’ятав і такі принадні речі: «Косумель — міцна фортеця, що протистоїть соціальному, економічному та політичному тискові. На цьому острові жоден урядовець не має влади над приватною особою». І ще: «Кожного року зграї папуг прилітають сюди з материка виводити пташенят». Акапулько — це риболовля у відкритому морі, численні казино, ласі до розваг багаті жінки. Сьерра-Мадре — це золото, «Скарб Сьєрра-Мадре» — він бачив цей фільм вісім разів. (То був найкращий фільм з участю Богарта. Та й актор, що виконував роль старого золотошукача,— він трохи скидався на батька Перрі,— грав чудово. Його звали Уолтер Х’юстон. Атож, недарма Перрі сказав колись Дікові: він таки добре знає, що й до чого з тим золотом, бо навчився цього діла від батька, шукача-професіонала. То чому б і не купити двоє коней та не спробувати щастя в Сьєрра-Мадре? Але Дік, практичний Дік, відказав: «Е, голубе, не розганяйся! Бачив і я той „Скарб“. А кінчається тим, що всі вони розум втратили. Через лихоманку, п’явок та й взагалі через увесь той жах. А потім, коли знайшли золото,— пам’ятаєш? — зірвався буревій і все к бісу порозкидав»).

Перрі згорнув карту, заплатив за пиво й підвівся. Поки він сидів, здавалося, що це чоловік неабиякої статури, кремезний здоровань з плечима, руками та могутнім торсом важкоатлета,— він і справді захоплювався важкою атлетикою. Та тіло його було непропорційне: невеличкі ноги, взуті в куці чорні чобітки із сталевими пряжками, вільно вмістилися б у жіночі черевики; отож коли він устав, то виявився на зріст не більшим за дванадцятирічного хлопчика і, виступаючи отак на своїх хирлявих ногах, що кумедно контрастували з тулубом дорослого чоловіка, вже не скидався на міцно збитого водія ваговоза, а скоріш на відставного жокея з надміру розвиненими м’язами.

Вийшовши з кафе, Перрі став на осонні. Було вже близько дев’ятої, і Дік спізнювався на півгодини; та якби він сам не наголосив, що того дня їм буде дорога кожна хвилина, Перрі цього й не помітив би. Його майже ніколи не обтяжувало чекання, бо він мав багато способів згаяти час, зокрема — дивитися в дзеркало. Одного разу Дік зауважив: «Коли ти бачиш дзеркало, то стаєш мов заворожений. Неначе вгледів хтозна-яку красуню. Слухай, невже тобі не набридає?» Де там — власне обличчя просто зачаровувало Перрі. Найменший порух м’язів надавав йому іншого виразу, і, вправляючись перед дзеркалом, Перрі навчився сам викликати ці зміни, прибираючи то грізного, то пустотливого, то сентиментального вигляду. Легенький нахил голови, ледь помітний порух губ — і розбещений шалапут обертався на тихого мрійника.

Мати Перрі була чистокровна індіанка, тож саме від неї він успадкував і смугляву шкіру, і темні імлисті очі, і густе чорне волосся — хвилястий, лискучий від брильянтину чуб та довгі баки. Коли материн спадок був очевидний, то батьків, рудого ластатого ірландця, проявлявся не так виразно. Індіанська кров видимо взяла гору над кельтською. І все ж переможене начало заявляло про себе й рожевими губами, й кирпатим носом, і тією суто ірландською зухвалою самовпевненістю, що часто прозирала з-під незворушної індіанської маски, а то й зовсім потісняла її, коли він грав на гітарі й співав.

Співати й уявляти себе перед великою аудиторією