Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Дружина, мати його. Адже я досі не розлучився. Якась ідіотська ситуація. Абсурд чистої води. Стільки часу минуло, але так і не поставив крапку.

Спочатку був по вуха у справах із Савіним. Каламутний виродок висмоктував час і нерви. Потім Єва. І тут почалася нескінченна драма. Вона жерла мізки з ранку до ночі, тиснула на нерви, немов тестувала, скільки я ще зможу протриматися.

Видихаю повільно.

До другого шлюбу я не був готовий. Так, це точно. Не дарма ж так вийшло. І я тягнув, бо... та хрін його знає, чому. Може, тому що так було простіше.

Стою тут, і думаю, як усе це розрулити. Юля повернулася, донька є. Єва з кожним днем дедалі більше загострює ситуацію. Тисне, тисне, тисне. А я просто не знаю, як вибратися з цього болота. Який би крок не зробив - усе летить під три чорти.

- Захар!

Голос Юлі виводить із трансу. Піднімаю очі. Стоїть поруч із Діаною. Донька все ще жує попкорн.

Юля нахиляється до неї, щось шепоче на вухо. Діана повертається і робить крок у мій бік. Завмирає на відстані витягнутої руки.

- Дякую за день... і за попкорн.

Мимоволі посміхаюся. Чого вже там, як мало потрібно дитині для щастя. Попкорн, мультфільм і ось вона, радість.

Дивлюся в її очі. У них щось пом'якшилося. Уже не так по-колючому дивиться, порівняно з минулим. Але все одно недовіра відчувається.

- Захаре, - тихо вимовляє Юля, наблизившись трохи ближче. - Підемо?

Дивлюся на обох. Дві жінки, які перевернули моє життя. Одна - зрадою й обманом, інша - просто фактом свого існування. Як тепер усе владнати? Хрін його знає.

- Ходімо.

****** 

Паркую тачку в гаражі, серце калатає, ніби щойно взяв участь у бійці. Зустрівся з донькою - і все, кінець, голова в руїнах. Готувався, думав, буде легше, а в підсумку, як завжди, хрін там.

Усередині все догори дном. Почуваюся, як пацан на першому побаченні, який усе програв. Згадую крихітне обличчя: надуті губи, ображений погляд. А в очах - жодної краплі страху. Моя дівчинка, безстрашна до чортиків. Заради неї я знову вчуся розмовляти. Це чи не найскладніше.

За що ви ненавидите мою маму?

Немов по морді дав хтось. Стояв, тупив. Що, чорт забирай, на це відповісти? Як описати все те лайно, що між нами накопичилося? Складно самому собі відповісти. Маленька дівчинка точно не зрозуміє, що таке зрада. Їй не пояснити, що її мати злила всі мої проєкти конкурентам. А ще ж розвела бруд на всю країну, ледь від цього всього відмився.

Грюкаю дверима так, що вуха закладає. Проходжу в будинок, рухаюся на автоматі. Усередині отруйна суміш злості та втоми. Усе змішалося.

Єва вилітає назустріч, кидається до мене. Висне на грудях. Вже надто радісна для мого стану. Зазвичай ось ця легкість мене влаштовувала. Вона швидко відходила після сварок, не тиснула. Але зараз бісить. До тремтіння. Щурюсь, дивлюся на неї.

Не помічаючи мого стану, штовхає в кімнату, радісно балакаючи про те, як у нас усе гаразд і яку класну вечерю приготувала. Іду слідом.

Сідаю за стіл. Стискаю щелепи. Передчуваю, ще трохи, і зірвуся. Моє терпіння натягується канатами.

Єва з захопленням відкриває ноут, показує кошик на сайті, тицяє в екран:

- Дивись, я тут вибрала - іграшки, постільну білизну, ліжечко... - махає рукою в бік спальні, немов уже все на місці.

Піднімаю брови в подиві, намагаюся зрозуміти, про що вона говорить.

- Ти ж розумієш, Діана в нас ночуватиме, треба підготуватися, - бачу, як ковтає.

- Єва...

- Ти що, Захаре? Ти сам сказав... Дочка ж.

Смикаюся. Гальмую різким жестом.

- Почекай... Ти взагалі про що зараз?

- Ну як про що? Про те, що Діана буде тут залишатися. Або навіть жити. Ти ж збираєшся відсудити батьківські права в Юлі? Це несправедливо, що ти п'ять років про доньку не знав.

- Єво, стоп.

Змушую її замовкнути, бо вона зараз тільки гірше робить.

Гнучке тіло кам'яніє. Вона затихає, очі починають блищати, сльози ось-ось поллються. Губи стиснуті, видно, що намагається триматися.

- Я просто хотіла як краще, - голос тремтить, ніби зараз зірветься.

Мозок закипає, усе на межі. 

Розбиратися з цим зараз, останнє, на що в мене залишилися сили. Але вона стоїть, чекає. 

- Роби як хочеш, - видихаю через силу, а всередині щось клацає, ніби заздалегідь готуюся до наступного раунду.  - Потім розберемося.

Єва раптом кидається до мене, чіпляється руками за шию, тягнеться всім тілом. Одразу спекотно стає. М'які губи на моїх - гарячі, жадібні.

Пробую відштовхнути, але вона ще щільніше притискається.

- Єво, зупинись, - гарчу, але їй начхати. 

Руки вже ковзають по моїх грудях, пальці чіпкі, гарячі. У шию цілує. Ловлю за вільну руку, хочу зупинити. Але та тільки посміхається, продовжуючи свою справу.