Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Чому мені здається, що я розмовляла саме з Міном? Його міміка, манера говорити і усміхатися, жести... Я немов повернулася в минуле, ніби ми бачилися вчора. Його голос... Це голос Міна. Я пам'ятала, хоч і минуло вже багато років.   

 Не хотілося вірити в те, що це не Джи Мін, і водночас розуміла, що це не він. Це просто дві різні людини, дуже схожі. Його сином хлопець так само не може бути. Нам тоді було по вісімнадцять. Синові Міна максимум має бути років п'ятнадцять-чотирнадцять.   

 Я знову зітхнула. Що за дурниці?  Я просто помилилася. Стільки часу минуло? Досить про це думати.  

 Вийшовши з ванної, постаралася забути про цього хлопця і хотіла не згадувати про Міна, але вони обидва немов переслідували мене. Мабуть, мені знову захотілося його побачити. Джи Міна. Не того хлопця-незнайомця, а свого друга, свого колишнього хлопця.  

 Я зібрала речі у валізу і прийняла душ. Ще якийсь час побродила по номеру, але потрібно було лягати спати.  

 У якийсь момент обернулася і до жаху злякалася. У мене за спиною стояв той хлопець із торгового центру або Мін із моїх спогадів...   

 Не знаю, яким чином він з'явився в моєму номері - безшумно, немов привид. Це було дуже несподівано. Невже не зачинила двері в номер? Але я точно пам'ятала, що замикала їх на ключ. Хіба міг незнайомець потрапити в номер через балконні двері?  

 Зовсім, як Джи Мін. Він спочатку лякав мене, заставав зненацька своїми несподіваними появами. Мін міг пересуватися абсолютно безшумно, до чого я так і не звикла. Але він обіцяв завжди сповіщати про своє наближення.  

- Міне? - перелякано запитала я.  

 Привид не відповів мені. Я бачила його чітко і могла заприсягтися, що це не плід моєї уяви.   

 Наступної миті зрозуміла, що він має такий самий вигляд, як і хлопець із торгового центру. Той самий одяг. Здається, той самий. І тоді мені стало страшно. Хлопець вивчав мене довгим задумливим поглядом. Я пам'ятала цей погляд, відчувала, що це Мін. Але ж це не він.  

- Як ви сюди потрапили? - запитала, не знаючи, як і навіщо він мене знайшов.  

 Мій голос тремтів у такт переляканому серцебиттю.   

 Хлопець заперечно похитав головою, шикаючи випустивши з легень звук, закликаючи мене мовчати. Зробив крок уперед і притягнув мене до себе. Я не встигла відсторонитися. Ноги стали немов ватяні. Моє серце мало не вистрибнуло з грудей чи то від страху, чи то від хвилювання. У мене не було сил чинити опір або кричати. Опинившись у його міцних обіймах, я провалилася в минуле. Мін завжди так сильно притискав мене до себе. Але зараз було якось по-іншому - у ньому з'явилася ніжність.   

 Тілом пройшло тремтіння - приємне, солодкувате, що огортало прохолодним полоном. На душі раптом стало сумно. Я збожеволіла. Не хочу чинити опір. Я не пила алкоголь і не приймала жодних таблеток. Це не галюцинація, а якщо мені сниться сон, то він занадто реальний. Чому я чіпляюся за цей образ Джи Міна? Він був мені такий дорогий, і Мін зник з мого життя, не сказавши на прощання ані слова. А тепер хтось, як дві краплі схожий на нього, з'явився, порушивши мій спокій.  

- Хто ти? - прошепотіла я безпорадно.   

- Дехто назвав мене «милим демоном», але ти називала ангелом. Якби ти знала, наскільки помилялася тоді, - відповів мені ніжний і сумний голос Міна. - Джи Йон.  

 У мене перехопило дух. Як це може бути Мін? Але тільки він знає про «милого демона» і «ангела». Нехай я називала своє ім'я сама, але...  

- Я не думав, що зустріну тебе тут. Я так сумував за тобою. Пробач мене...  

 Я обійняла його. Якщо це не гра - це правда?  

- Як ти знайшов мене? Чому зробив вигляд, що не знаєш мене?   

- Я впізнав. Дізнався, ще не побачивши тебе. Але ми не повинні були зустрітися. За кілька годин я знову зникну з твого життя. Зникну назавжди.  

- Чому?  

- Я всього лише сон. Я залишуся спогадом.   

- Ти придурок, а не сон. Ти знову мене кинеш?  

 Я спробувала відсторонитися від нього. Згадала, як колись злилася, що він поїхав так раптово, і не попрощавшись. 

- Джи Йон, ти злишся на мене? Хоча... Ти повинна сердитися на мене.  

- Ти поїхав тоді, нічого не сказавши, не попрощавшись. Що я зробила не так? Хіба ми посварилися? Що з тобою сталося?  

 Я зробила чергову спробу вирватися з його обіймів, і він відпустив мене.   

- Джи Йон...  

- Ти не хотів, щоб хтось знав, де ти і що з тобою відбувається. Але МЕНІ ти міг сказати. Чому ти просто зник?  

- Джи Йон, ти мене зовсім не знаєш. Ти нічого толком про мене не знаєш.   

- Так, я багато про тебе не знала. Ти завжди був таким дивним. Все, що тебе оточувало, було дивним і незрозумілим. Але ти казав, що я була твоїм єдиним другом. Єдиною, кого ти підпустив до себе, з ким був самим собою. Ти хотів, щоб я залишилася з тобою, казав, що одного разу, коли буду старшою, попросиш стати частиною твоєї родини. Ми завжди були більше, ніж друзі.   

- Я не був із тобою відвертим до кінця. Ти дуже багато про мене не знаєш.