Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Блеф, битва та шляхетне мистецтво шантажу

Люди, яких зібрав адмірал Будіві, на відміну інших груп, довго не засідали і винного знайшли швидко. Цей винний у них відразу став тією самою людиною, якій тепер ситуацію і виправляти. Деякі гарячі голови навіть почали вимагати його покарати за неквапливість, але інші вирішили, що це вже буде занадто.

Підігрівши свою рішучість натхненними промовами про молодість, що заледарилася, завдані збитки і порятунок столиці, а заодно, і імперії, компанія майже в повному складі вирушила волати, вимагати і погрожувати. І навіть дійшла, не зустрівши жодної перешкоди на шляху. Вартові чи то вирішили, що так воно і треба, чи не захотіли втручатися у справи придворних, що ділять владу. А двері кабінету, в якому Ромул слухав новини, принесені Меженом, принагідно граючи з ним у карти, замкнені не були. І на компанію, що ввалилася без стуку і проігнорувала помічника, котрий кинувся сортувати документи, Ромул подивився більше з нудьгою, ніж з подивом. Якщо чесно, він швидше здивувався б, якби ніхто не прийшов.

Вітати цю компанію Ромул не став, просто відклав карти та подивився на них із цікавістю. А компанія, мабуть, нарешті згадала, що він тут усе ще імператор, а вони все-таки шляхетні мужі й не повинні поводитися, як торговці, котрі вирішили помститися товстому стражнику за моркву, що зжер його кінь.

— Щось сталося? — спитав Ромул, коли мовчання затяглося, а компанія почала несміливо переступати з ноги на ногу, пихатися ліктями і корчити дивні пики один одному.

Звідкись із глибини натовпу, що так і не наважився відійти від дверей, виштовхали немолодого й кульгавого чоловіка. Ромул, наче вже бачив його у палаці, але хто він такий, не пам'ятав. А представлятися він чомусь не став. Натомість верескливо вигукнув:

— Ми вимагаємо!

— Да? — Ромул здивовано підняв брову, подивився на Межена, на що він тільки знизав плечима, і запитав: — Що ви вимагаєте?

Парламентер потупцював, намагаючись зібратися з думками, а з натовпу на нього нетерпляче засичали.

— Ми вимагаємо, щоб ви прибрали чудовиськ! — нарешті знайшовся чоловік.

— О, — тільки й сказав Ромул. Вийшло в нього абсолютно байдуже. — Я їх туди не ставив і навряд чи прибрати зможу.

— Це ваш обов'язок!

— Правда? — щиро здивувався Ромул. — А мені здавалося, що обов'язок боротися з загрозою для палацу та міста покладено на варту, воїнів, деяких магів… У нас там навіть чийсь флот перед палацом маячив, нехай також візьме участь.

— Немає тих кораблів більше, — сумно пробурчав хтось у натовпі.

— Ви маєте їх надихнути і… — знову зібрався з думками парламентар.

— Я надихну їх, — спокійно пообіцяв Ромул. — Мені для цього навіть виходити надвір не обов'язково. Можу з балкона всіх благословити.

Парламентер задумався, а натовп зашепотів.

— Але ви маєте показати особистий приклад! — люто вигукнув хтось.

— Хіба? — здивувався Ромул.

— Якщо ви не бажаєте виконувати свої обов'язки, то навіщо нам такий імператор? — з погрозою спитав адмірал Будіві, розгубивши решту терпіння.

— А й справді, навіщо вам імператор? — задумливо спитав Ромул. — Мабуть, для того, щоб нагодувати чудовисько. Я ж правильно вас розумію, ви впевнені, що я маю наодинці на них накинутися з мечем у руках, і сподіватися, що за мною хтось піде. А ви в цей час поховаєтеся як щури по норах і чекатимете, чим усе закінчиться. Так от, не хочу вас засмучувати… хоч про що це я? Звісно ж хочу! От і засмучую: у той момент, коли я помру, щит, який утримує цих чудовиськ далеко від міста та палацу, зникне. І не думаю, що після цього голодні чудовиська не знайдуть щурів, що поховалися в палаці.

— Та як ви… — Будиві навіть ступив уперед, стиснувши кулаки, мабуть вирішивши набити нестерпному хлопчиську пику.

Хтось його притримав. Парламентер невпевнено озирнувся. А в натовпі впевнено сказали:

— Та він блефує!

— Бажаєте перевірити цю теорію? — поцікавився Ромул і повернувся до карт.

— Точно блефує! — наполягали в натовпі.

— Ви повинні вийти до воїнів і сказати їм, щоб… — знову зібрався з думками парламентар.

— Я нічого не маю робити з воїнами. Для цього я маю офіцерів і навіть генералів з адміралами, — перебив його Ромул. — А генералів я благословляю на боротьбу із чудовиськами. Якщо не вірять, можуть прийти сюди, я підтверджу.

— Та ми тебе зараз поженемо палицями і перевіримо, що буде, коли тебе зжеруть! — розлючено гаркнув адмірал Будіві. — Думаєш, хтось кинеться рятувати імператора, у якого ні вовків, ні іншої підтримки? Дурень!

— Навіщо перевіряти? Я й так можу сказати, що після смерті Ромула щит зникне, — втрутився в розмову новий голос, і зі стіни вийшов примарний Мален. — Ось неучі. Палац і місто імператори будували для себе і дозволяли іншим будувати будинки, тільки якщо хотіли цього. І захист у це місто вплітався також для імператорів та їхніх сімей. А Ромул зараз єдиний, кого ці щити боронять від демонів. Не буде його, не буде щитів. Я б на вашому місці порошинки з нього здував і стежив, щоб він ніде не поранився. Він ваш єдиний захист. А ви його до демонів, дурні.

Адмірал Будіві застиг на місці, ловлячи ротом повітря і ставши схожим на величезну рибину. Парламентер спробував вкрутитися в натовп, але його не пустили. Решта затихла.

— Розвели бардак у палаці, як не соромно? — пробурчав Мален. — Мені доводиться повертатися з посмертя, тому що дитина нічого вчити не хотіла, а решта чомусь уявили, що можуть запросто позбутися останнього імператора і нічого їм за це не буде. Так ось буде. І я б на вашому місці проблему з демонами вирішував якось інакше, причому швидко. Вплетені в стіни артефакти вже рік не заряджали цілеспрямовано, схоже, новий головний придворний маг настільки слабкий, що вони навіть не покликали, і він їх не відчув. Так що щити можуть зруйнуватися будь-якої миті. А ви тут дурницями займаєтеся, намагаєтеся вгадати, блефує чи ні цей нерозумний хлопчик. Не блефує, зрозуміли? І ставитися до нього потрібно дбайливо, як до цінної вази. Або тікати звідси за першої ж нагоди. Хоча куди ви втечете? Демони можуть з'явитися будь-де. А чому? А все тому, що купка ідіотів уявила, що може безкарно порушувати рівновагу, проклинати імператорів, красти артефакти, виганяти сильних магів із місць сили і нікому нічого за це не буде. Тепер розплачуйтесь і сподівайтеся, що боги зійдуть і вислухають Ромула. Більше вони нікого слухати не стануть.