Читати книгу - "Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей"

id="kobo.6.3">Наскільки мені відомо, раніше він ніколи не поводився так неввічливо. Пишучи це, я вірю, що ви зрозу­мієте, чому я тривожуся. Насправді, месьє, я боюся, що ця нещасна дитина зникла за загадкових обставин. Я дуже обережно поставила кілька запитань двом єдиним людям, які залишалися в будинку під час відвідин месьє Косґроува, окрім самої мадам, — обидві ці жінки добрі й чесні. Жодна з них — ані Мінні, femme de chambre58, ані куховарка, — не бачили, ані як месьє Косґроув приїхав до будинку, ані як він звідти їхав, із Сарою чи без неї. Однак я розумію, що цьому може бути логічне пояснення. Інші ж причини моїх страхів значно важливіші, і їх мені ще важче докладно описати для вас англійською. Вже пізно, і в будинку темно. Сьогодні вранці я провела годину в спальні, де зазвичай живе Сара, а раніше також жила Міранда. Допомагаючи покоївці з прибиранням, я помітила деякі речі, про які розповім вам пізніше. У мене мало часу, а англійською без словника дуже важко висловити жахливі думки, які поступово в мене виникли з моторошною чіт­кістю після того, як уранці я вийшла з кімнати. Оскільки я поїду з Коледжу післязавтра (в четвер), а Великоднього понеділка одружуюся в Бендіґо, додаю своє нове прізвище й адресу, якщо ви хочете мені щодо цього написати. А тим часом, месьє Бамфер, я надзвичайно схвильована й буду дуже вдячна, якщо ви змогли б якнайшвидше відвідати Коледж і провести розслідування. Звичайно, не варто говорити мадам чи будь-кому іншому про цей лист. Сподіваюся, ви отримаєте його вранці в четвер. На жаль, я не маю змоги відправити його раніше, бо мадам особисто переглядає все, що вкладається до сумки для листів, тож я мушу дочекатися, коли зможу передати його на пошту через когось, кому довіряю. Я виснажена, тож спробую трохи поспати до світанку. Без вашої допомоги я однаково більше нічого не вдію. Пробачте за клопіт.

Добраніч, месьє… Діана де Пуатьє.

Мінні, femme de chambre, сьогодні сказала мені, що мадам Е. наполягла, що в неділю вранці сама відчинить двері. З огляду на мої жахливі підозри мене це бентежить.

Д. де П.

У Бамфера лишилося найкраще враження про гувернанткуфранцузку ще відтоді, як вони їздили на Пікнікову галявину з Ідіт Гортон. Це була не така жінка, що могла б знічев’я запанікувати. З дедалі більшою тривогою він перечитав лист. Акуратний, обшитий вагонкою котедж Бамферів розташовувався неподалік від відділку, у сусідньому завулку, і несподівано для дружини констебль з’явився на веранді й попросив чашку чаю.

— Вип’ю просто тут, у кухні — я тут проходив повз наші ворота і маю кілька вільних хвилин.

Поки чайник закипав, він мимохідь запитав:

— Ти сьогодні ввечері підеш на оті ваші чаювання?

Місіс Бамфер пирхнула.

— Коли це я востаннє ходила на чаювання? Щоб ти знав, мені ще весь будинок треба прибрати до Великодня.

— Я просто запитав, — спокійно сказав чоловік. — Минулого разу, коли ти пішла на якусь зустріч, ти принесла додому оті тістечка з кремом, що я люблю, з вікаріату, а ще — силу-силенну пліток.

— Ти чудово знаєш, що я не люблю пліткувати. Що ти хочеш дізнатися?

Він посміхнувся.

— Оце ти прониклива жінка. Мені цікаво, чи твої подруги колись щось згадували про місіс Епл’ярд із Коледжу? — з досвіду Бамфера звичайні домогосподарки зазвичай інстинктивно знали про людей стільки, що поліціянтам знадобилося б кілька тижнів розслідування, щоб досягти такого рівня.

— Дай-но подумаю. Ну, я чула пересуди, що стара — зла як чорт, якщо її розлютити.

— А часто лютує?

— Кажу лише те, що чула. Коли не перестріну її в селі, вона — сама люб’язність.

— А знаєш когось, хто бачив би її лютою?

— Ти пий чай, а я подумаю… Знаєш Комптонів, які виро­щують айвові дерева і продають у Коледж варення? Так от, дружинасказала мені, що вона до смерті боялася помилитися в роз­рахунках, бо якось чоловіка не було на місці, і їй довелося рахувати вручну, то вона помилилася, може, на який фунт — то місіс Епл’ярд попросила покликати її й задала їй жару. Місіс Комп­тон думала, що у старої серце стане.

— А ще щось таке було?

— Дівчина Еліс, яка працює в Коледжі, розповідала продавчині з магазину фруктів, що директорка любить перехилити келих-два. Та Еліс ніколи навіть під мухою її не бачила, але ж ти сам знаєш, як людям тут кортить побалакати! Особливо після того, як трапилася Загадка Коледжу.

— Ще б пак!

За другою чашкою чаю він спробував витягти хоч крихтуінформації про гувернантку-французку, оголосивши, що та нас­туп­ного тижня одружується.

— Та ти що! Я сама тих жабоїдів не дуже люблю — пригадуєш того