Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том 2"

невпинні бризки потоку, тож навіть пташка залишила б тут свій слід. Два ряди відбитків ніг чітко видніли біля самісінького краю стежки; обидва вони йшли від мене. Слідів назад не було. За кілька ярдів від краю стежки всю землю було розрито й витоптано, а кущі терену й папороті вирвано й заляпано болотом. Я ліг долілиць і став дивитися на шалений потік. Уже смеркло, й тепер я міг бачити хіба що чорні скелі, які блищали від вологи, та ще мерехтіння бризків води десь там, у глибині. Я крикнув, але до моїх вух долинув лише самий рев водоспаду, схожий на людський голос.

Проте судилося так, що останнє слово привіту від мого друга й товариша все-таки дійшло до мене. Як я вже казав, його альпеншток стояв біля невисокої скелі, що нависла над стежкою. На вершку цього виступу щось блиснуло — я підняв руку і знайшов срібну цигарницю, яку він завжди носив із собою. Коли я взяв її, на землю впав якийсь папірець, що лежав під нею. Розгорнувши його, я побачив, що то три аркуші з записника, адресовані мені. Прикметно, що адресу було написано так само виразно, а почерк був такий упевнений та чіткий, ніби Холмс писав це в себе в кабінеті.

«Любий мій Ватсоне, — йшлося в тій записці. — Я пишу ці кілька рядків завдяки ласці містера Моріарті, що чекає на мене для остаточного розв’язання тих питань, які стосуються нас обох. Він побіжно змалював мені способи, за допомогою яких зумів вислизнути з рук англійської поліції й довідатися про нашу мандрівку. Вони лише підтверджують мою високу думку про його здібності. Мені приємно думати, що я зможу звільнити суспільство від подальших незручностей, що їх спричинює його існування, але боюся, що це завдасть моїм друзям — і особливо вам, любий мій Ватсоне, — гіркого болю. Проте я вже пояснював вам, що кар’єра моя сягнула своєї вершини і я не міг би побажати для себе кращого кінця. До речі, коли говорити щиро, то я був цілком переконаний, що отой лист із Майринґена — пастка, і, відпускаючи вас, був певен, що станеться щось подібне. Скажіть інспекторові Пітерсону, що папери, потрібні для викриття банди, лежать у шухляді мого столу з літерою „М“, у блакитному конверті з написом „Моріарті“. Перед тим, як залишити Англію, я зробив усі розпорядження щодо мого майна і передав їх своєму братові Майкрофту. Прошу вас передати мої вітання місіс Ватсон і сподіватися, що все буде добре, любий мій друже.

Щиро відданий вам

Шерлок Холмс».

Решту можна переповісти кількома словами. Фахівці, оглянувши місце події, не мали жодного сумніву, що сутичка між двома супротивниками скінчилася так, як і мала скінчитися за цих обставин: вони разом упали в провалля, не розчепивши своїх смертельних обіймів. Будь-які спроби відшукати трупи одразу було визнано безнадійними, і там, у глибині цього страшного казана води й піни, що кипить і нуртує, навіки лежатимуть тіла найнебезпечнішого злочинця та найславетнішого захисника правосуддя тих часів. Хлопчину-швейцарця так і не знайшли, — то, безперечно, був один з численних агентів, які служили Моріарті. А щодо банди, то всі, напевно, пам’ятають, як зібрані Холмсом докази викрили всю їхню спілку й виявили, в яких залізних руках тримав її покійний Моріарті. Під час суду їхнього ватажка майже не згадували, тож якщо мені довелося тут розкрити всю правду щодо його діяльності, то лише через отих несправедливих захисників, які намагалися обілити його пам’ять, нападаючи на того, кого я завжди вважатиму найкращим та наймудрішим серед усіх людей, яких я тільки знав.

Собака Баскервілів

ПОВІСТЬ

Дорогий Робінсоне!

Вам я завдячую тією легендою з Заходу, що вперше заронила мені думку про цю цікаву історію. За це і за всю допомогу, що Ви надавали мені в її розвитку, дякую Вам.

Безмежно відданий Вам

А. Конан Дойль

1. Містер Шерлок Холмс

Містер Шерлок Холмс, — він зазвичай прокидався пізно, окрім тих досить частих випадків, коли зовсім не лягав спати, — сидів за столом і снідав. Я стояв на килимку біля каміна й крутив у руках ціпок, який забув наш учорашній відвідувач. То був чудовий, товстий дерев’яний ціпок із набалдашником — з тих, які звуться «вагомими доказами». Трохи нижче від набалдашника була срібна табличка, десь із дюйм завширшки. На ній виднів напис: «Джеймсові Мортімеру, Ч.К.Х.Т., від друзів із ЧКЛ» і рік: «1884». Одне слово, то був ціпок, подібний до тих, з якими колись ходили старомодні лікарі, — важкий, солідний, міцний.

— Ну, Ватсоне, що ви скажете про нього?

Холмс сидів до мене спиною, тож я був певен, що він не бачить, що я роблю.

— Звідки ви знаєте, що я роблю? Я ладен подумати, що у вас очі на потилиці.

— Очей, на жаль, немає, зате є начищений срібний кавник, що стоїть переді мною, — відповів він. — Але й справді, Ватсоне, що ви сказали б про ціпок нашого відвідувача? Ми з вами його проґавили й не знаємо, чого він приходив, тож доведеться звернути увагу на цей випадковий сувенір. Огляньте його й спробуйте відтворити за ним власника, а я послухаю.

— Як на мене, — почав я, намагаючись якомога більше дотримуватись методів мого друга, — цей доктор Мортімер — підстаркуватий медик, шанований усіма знайомими, якщо вони наділяють його такими подарунками.

— Добре! — мовив Холмс. — Чудово!

— Я також гадаю, що це, мабуть, сільський лікар, якому доводиться багато ходити пішки.

— Звідки ви це взяли?

— Бо його ціпок, колись дуже показний, нині так стерся, що я не уявляю його в руках міського лікаря. Товстий залізний наконечник зовсім стертий — хазяїн, мабуть, пройшов з ним чимало миль.

— Справді переконливо! — зауважив Холмс.

— Знову-таки напис: «Від друзів із ЧКЛ». Мені здається, що літери «КЛ» означають «клуб», радше за все мисливський, членам якого він надавав медичну допомогу, тож вони і вшанували його цим скромним подарунком.

— Ви справді перевершили самого себе, Ватсоне, — мовив Холмс, умощуючись глибше в кріслі й запалюючи цигарку. — Мушу відзначити, що ви, описуючи з притаманною вам люб’язністю мої невеличкі загадки, звичайно недооцінюєте власні здібності. Якщо ви самі не випромінюєте світла, то в усякому разі проводите його. Є люди, що не відзначаються талантом, зате мають дивовижну силу збуджувати його в інших. Я ваш вічний боржник, любий мій друже.

Я ніколи ще не чув від нього таких слів і хотів би зізнатися, що ці слова принесли мені неабияке