Читати книгу - "Помста професора Моріарті"

— Пані Нортон зараз вийде, але вона зможе приділити вам лише кілька хвилин. Доведеться почекати он там, у вітальні, — господар кивнув на двері з протилежного боку вестибюля.

Подякувавши, Боб Ноб і Ембер пішли до вітальні. Це була велика світла кімната, недбало заставлена кріслами й столами, на яких, задля розваги відвідувачів, лежали Книжки та журнали.

Ембер опустився в крісло, а Ноб підійшов до великого вікна й глянув на гладеньку, мов дзеркало, поверхню озера.

По якомусь часі двері відчинились, і до вітальні ввійшла вдягнена до прогулянки жінка: під незастебнутим бежевим плащем на ній були такого ж кольору спідниця та біла блузка, темне волосся прикривав модний капелюшок.

Ембер подумав, що їй років тридцять п'ять, але була вона ще досить приваблива, а її очі могли породжувати марні надії в будь-якого нормального чоловіка.

— Ви до мене?.. — запитала вона якось нерішуче, але пильно придивляючись до незнайомців.

— Якщо ви місіс Ірена Нортон, то до вас, — шанобливо відповів Боб.

— Так. — Голос у жінки виявився мелодійний, але погляд був дещо тривожний.

— Місіс Ірена Нортон? До заміжжя — Ірена Адлер?

— Так, це моє дівоче прізвище. А ви хто? Що вам од мене потрібно?

Боб Ноб і Ембер вловили в її голосі легенький американський приголос.

— Ми за дорученням, — підійшов до неї Боб. — Є один чоловік, який досить довго вас розшукував.

— Хто б він не був, тепер він мене знайшов.

— Гадаю, зараз вам усе стане зрозуміло, пані… — Ноб дістав професорів лист і простяг його жінці, ніби судову оповістку.

— Хто мене міг розшукувати? — майже пошепки запитала вона, перевернувши конверт і глянувши, чи ціла печатка. — Було ж повідомлення про мою смерть.

— Прочитайте листа, — нагадав їй Ембер.

Жінка надірвала конверт, витягла аркуш цупкого паперу й на секунду звела брови.

Обидва чоловіки встигли прочитати перший рядок листа — він надійшов з Бейкер-стріт, 221-Б, у Лондоні.

— Шерлок Холмс!.. — Ірені Адлер перехопило подих. — Через стільки років згадати про мене? — Вона подивилася на Боба. — Він просить мене повернутися з вами до Лондона.

— Так, ми маємо настанову приділити вам якомога більше уваги, а в разі потреби — захистити, навіть ціною власного життя.

Але Ірена Адлер заходилася читати листа вдруге, губи її ледве ворушились.

«Шановна пані, — було написано в листі, — я можу лише сподіватися, що ви мене пригадаєте. Кілька років тому ми з вами були причетні до однієї справи, у якій, мушу визнати, ви мене перехитрували. Певний час тому я прочитав, нібито ваш чоловік, містер Годфрі Нортон, загинув під сніговою лавиною біля Чемонікса, а ви при смерті. Та більша радість була дізнатися, що ви живі, хоча й опинилися в деякій скруті.

Можливо, з опублікованих нотаток мого друга й компаньйона доктора Ватсона ви довідалися, що з першого знайомства я перейнявся до вас щирою повагою. Тепер єдине моє бажання, шановна й люба пані, запропонувати вам посильну допомогу. Хай не видасться вам надто зухвалим моє прохання приїхати до Лондона разом із добродіями, які передадуть цього листа. Я приготував для вас скромну домівку на Мейда-Вейлі і не прошу од вас нічого, крім можливості бути вам корисним і бачити, що про вас піклуються так, як ви до цього здавна звикли.

З глибокою повагою, щиро ваш Шерлок Холмс».

— Це правда, чи, може, якийсь обман? — збентежено запитала Ірена Адлер.

— Ніякого обману, місіс. Ми маємо гроші й усе потрібне для подорожі.

— Я просто приголомшена. Втративши чоловіка, а крім того, опинившись у грошовій скруті, я не мала бажання знову бачити світ. Але містер Шерлок Холмс…

— Ви поїдете? — чемно запитав Боб Ноб.

— Знаєте, наближаючись до того віку, коли жінка відчуває…

— Вам не може бути більш як тридцять, — галантно вклонивсь Ембер.

— Ви лестите мені, сер. Але, мушу зізнатися, лист Шерлока Холмса примусив мене тремтіти, як молоду дівчину.

— То ви поїдете? — повторив запитання Ноб.

— Так. — Обличчя Ірени Адлер засяяло чарівною усмішкою. — Так, звичайно, поїду. Яка б жінка відмовила Шерлокові Холмсу?

— Дозвольте розважити вас історією, що, можливо, декому з вас уже відома, — сказав Моріарті, звертаючись до тих, кому міг звірити свої найпотаємніші думки.

У залі будинку на Бермондсі зібрались Ембер, Лі Чао, Берт Спір, Гаррі Аллен та брати Джекобси.

— А потім я покажу вам маленьке диво, — вів далі Моріарті. — Ви, звісно, пам'ятаєте: невдовзі після повернення з Америки я просив повідомляти мене про все, що стосуватиметься жінки на ім'я Ірена Адлер. Так от, — Ембер може це потвердити, — місіс Адлер тепер у Лондоні, вигідно влаштована у невеличкому котеджі на Мейда-Вейлі.

Ембер кивнув. Його лисяче обличчя виражало самовдоволення людини, втаємниченої в найделікатніші плани зверхника.

— Ірена Адлер — жінка з минулим, якщо ви розумієте, що я маю на увазі, — чаруючим голосом говорив Моріарті. — Свого часу — відома співачка, мала чудове контральто, виступала навіть у Ла-Скалі й деякий час була примадонною Імперіал-опери у Варшаві. В той же час Ірена Адлер удалася трохи авантюристкою. — Професор побіжно посміхнувся. — Її не дуже важко привернути до нашого табору. Вона стала б гідним членом сім'ї.

Моріарті багатозначно помовчав, тоді сказав:

— Хочу, щоб ви знали: цю жінку я дуже поважаю за її сильне, подібне моєму, почуття власної гідності. Вісім чи дев'ять років тому вона перехитрувала містера Шерлока Холмса. Містер Холмс, хоча й відомий своїм стриманим ставленням до прекрасної статі,