Читати книгу - "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"

Я глибоко вдихнула, про стільки справ потрібно змовчати.

-- Тільки тиша і порожнеча, бабусю. Після смерті Адамар я припинила розслідування, їй воно нічого не дало, а за мною, як королевою постійно наглядали, в мене були зв‘язані руки.

“Тобі ніколи не довідатися, наскільки зв‘язаною я була”, змовчала я знов. Якби я розповіла про Галерана і те, що він насправді зробив з Адамар і зі мною, це перетворило б давнє протистояння між аквітанськими котами й королівськими охоронцями у відкриту війну.

Ні, я відступила і промовчала, знаючи, що бабуся Філіпа цього не зрозуміє і як буде діяти з Фонтевро, з гордості й з люті. Але я була в Парижі, за мною спостерігав Галеран, і гордість та лють були гріхом, який я не могла собі дозволити, якщо хотіла жити.

-- Отже, смерть Товстого була природною, -- прийшла вона до висновку.

-- Ні, -- сказала я. – Вона була надто вигідною, щоб бути природною, надто схожою на смерть мого батька. Я відмовляюся вірити у випадковості.

-- Ти думаєш, що той хто вбив мого сина в Компостелі, отруїв також Товстого.

-- Роками я так думала. І це мене засліпило. Та сама особа, той самий мотив, той самий спосіб вбивства. Це мене засліпило і спантеличило. Навіщо вбивати герцога Аквітанського? Щоб залишити на чолі Аквітанії самотню тринадцятилітню спадкоємицю, це ясно. Навіщо вбивати короля Франції відразу після шлюбу його сина? Щоб юнак, який щойно залишив монастир і яким легко маніпулювати, зійшов на трон Франції. Це теж здається очевидним. Хто міг прагнути ці дві ситуації? Кому вони вигідні? Ніхто не пасував до двох цілей одночасно. Через це я не могла спати три тисячі ночей, майже десять років здогадок в темряві моїх покоїв. Аж поки не побачила, побачила все чітко.

Бабуся глянула на мене незворушно.

-- Просвіти мене, Алієноро, -- сказала вона окситанською.

-- Товстий король помер від отрути так само як батько. Їхні тіла знищив такий самий яд. Але це не була та сама рука. Смерть Товстого короля не була другою частиною того самого плану. Це була реакція на першу смерть. Помста. І те, що аквітанські коти нічого не знайшли – найкращий доказ, що саме хтось з них за цим стояв. Мені потрібно було купу часу, щоб зрозуміти, що ця тиша -- сама по собі доказ їхньої причетності. Ви не втаємничили навіть свою власну зведену сестру і дозволили, щоб вона разом зі мною вела розслідування, настільки таємним був Ваш план.

Вона посміхнулася.

-- Амінь, Алієноро. Господь благословив тебе світлою головою. Я пишаюся тобою.

-- Ви помстилися за смерть сина, вбивши Товстого короля тією ж отрутою, добутою з рідкісних жовтих жаб. Гадаю, отруту визначив Астролябіо.

Бабуся кивнула з тріумфальною посмішкою.

-- Досі я не знала, що Астролябіо в Святій Землі. Щойно я отримала лист від Раймундо, де він повідомляє про його смерть, -- продовжила я. – Як зручно для Вас, що він вирушив у Святу Землю.

-- Астролябіо сказав мені, що мало хто може створити цю отруту, він не міг назвати нікого, і це був не він, надто вже він любив твого батька. Тож він приготував отруту, відправив її аквітанському коту і потайки вирушив у Святу Землю, якомога далі від підозр. Око за око, так сказано в святій Біблії. Хто я така, щоб перечити написаному? Гадаю, з усього Святого Письма я поважаю тільки закон Таліона.

-- Як все відбулося? По дорозі я втратила Адамар, втратила годувальницю і страждала більше ніж Ви. Я заслужила право знати правду.

-- Хай тобі буде. Він був ненажерою, отруїти його було так просто, що аж нудно. Un torte des roys, королівський торт. Свинина полита червоним вином, щоб приховати темну синю отруту, добуту зі шкіри тих жабок. В тісті з чудовою лілією, щоб приховати дивний колір. Товстий король грішив ще й пихою, його всюди оточували квіти лілії. Я знала, що він не встоїть. Я прагнула ідеальної справедливості, крихту краси в жахливій потворності гротескного тіла, яке я мала намір залишити. В світі чоловіків, що не переймаються формами чи методами, які просто страчують або придушують все, що підкорять, завжди намагайся залишати після своїх вчинків красивий слід, люба онуко.

Я встала перед нею гола з затиснутими кулаками.

-- Ви повинні були попередити мене! – закричала я. – Хіба я не заслуговувала знати про вбивство короля?

-- Хай тобі чорт, маленька Аеноро! – вигукнула вона, теж встаючи повністю гола. І виглядала вона імпозантно, зовсім не постаріла. Хотіла б я мати таку силу і свіжість в її роки. – Ти продалася франкам, віддалася Товстому королю, нашому зажерливому сеньйору, не порадившись з ріднею. Ти зневажила всіх наших васалів, всі роди, що протягом століть перетворили нас в герцогів Аквітанії, Пуату, Тулузи, Мена, Гасконі й Ліможа.

-- Я розповіла Раймундо і він допоміг мені підробити заповіт.

-- Ви з Раймундо, ви з Раймундо … Я не хочу говорити про це зараз. Твій батько вбив би вас, якби не був таким сліпим.

Я замовкла, нарешті до мене дійшло те, що я щойно почула. Мені стало трохи соромно, що бабуся весь цей час знала про нас. Я була вся напружена, завжди напружена в її присутності.

-- Стало тобі легше тепер, коли знаєш, що я так швидко зайнялася вбивцею твого батька? – Вона знов занурилася у воду.

-- Звідки Ви знаєте, що це Товстий – вбивця батька? – запитала я і також сіла.

-- Він завжди прагнув Аквітанію.

-- Я питаю про докази, бабусю, а не якісь туманні мотиви, до них ми з Раймундо додумалися ще коли посланці принесли погані новини.

Мабуть,